Василь Барка (справжнє прізвище Очерет, псевдонім – Іван Вершина (16. 07. 1908 – 11. 04. 2003) – один з найзагадковіших українських письменників, чию творчу спадщину ще достеменно не вивчено. Він – український поет-модерніст, прозаїк, літературознавець, перекладач, активний учасник наукового та культурного життя української еміграції в ХХ ст.
За радянської доби його книжки зберігалися в спецфондах як видання українських буржуазних націоналістів. В Україні материковій його ім'я замовчувалося. На багатьох його книжках у правому верхньому куті титульної сторінки штампувався знак шестигранника, яким в Радянському Союзі позначали видання заборонені до читання.
Біографія Барки – карколомна, повна трагічних і драматичних подій. Цікава подробиця – в кінці 1920-х він викладав фізику й математику в шахтарському поселенні "Сьома рота" Попаснянського р-ну Бахмутської округи на Донбасі. В 1941 пішов на фронт, був контужений, довго хворів. Захоплений німцями на Кубані, (де викладав в інституті літературу середніх віків і епохи Відродження), був вивезений до Німеччини, до Берліна. В середині 1940-х – активний учасник мистецького українського руху в таборах для переселених осіб в Німеччині. В 1950-му виїхав до США. Жив у Нью-Йорку. Як і більшість наших українських емігрантів, заробляв на життя фізичною працею – був кочегаром, мийником вікон, голодував. Байдужий до матеріального достатку, хворий на стенокардію і напівсліпий, в останній період життя продовжував літературну діяльність. Під кінець життя усамітнився в селищі Глен Спей, в горах. Помер у м. Ліберті (штат Нью-Йорк, США) у віці 95 років.
Не раз, за життя бував на грані загибелі. Але він був надзвичайно духовно і енергетично потужною особистістю. Його творчий спадок – результат великих духовних зусиль автора. За словами М. Стеха, В. Барка є одним з небагатьох митців слова, що з‘ясовує й поєднує трагедію, химерність і чар життя.
Його творчий спадок майже весь закорінений в трагічних періодах нашої історії – страхітливих роках сталінського терору і катастрофі Другої Світової війни. В літературному плані це дуже багатолике явище, що відкриває простір для різноманітних побудов і гіпотез. "Одна з найважливіших рис Барчиної оригінальності, – писав про нього Б. Рубчак, – в тому, що він зумів зв'язати впливи різних літературних й усних традицій із цілком власним світом, спершу перетопивши ці впливи вогнем унікальної творчої особистості". Цим він нагадує видатного американського поета Волта Вітмена.
Одним з найвідоміших творів Барки є роман "Жовтий князь". Дане видання представлене на нашій виставці. Це один з найстрашніших творів світової літератури про винищення нації голодом, про найбільший за всю історію злочин перед людством. Барка сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму. Він відтворив цю трагедію, не вірячи, що цей роман колись буде надруковано. Компартія Радянського Союзу, яка декларувала гуманістичні ідеали, насправді здійснювала безпрецедентну людиновбивчу практику. "Жовтий князь" – це звіт про українську Голгофу перед Богом і перед історією.
У передмові Барка писав: "Народ витерпів один з найвеличніших іспитів в своїй історії і в нім подолав противника своїми моральними силами, висходячи вслід своєму Спасителю на власну Голгофу". Цей роман – великий філософський урок про українське колективне підсвідоме і про те, як воно проявляє себе в екстремальні часи випробувань. Л. Плющ, українознавець з Франції, назвав цей роман "Дантовим пеклом Барки, вкоріненим в український фольклор".
На нашій книжковій виставці представлений переклад "Жовтого князя" Барки французькою мовою, який вийшов у видавництві "Галлімар" у Парижі, – дуже цінне й рідкісне видання.
Барка став одним з небагатьох письменників, хто відкрив картину реальної дійсності в Україні для читачів Європи і світу. Як Україна, – житниця Європи, була обернена в пустелю, у долину смерті. Це страшна хроніка одного геноциду, холоднокровно й організовано проведеного над селянством України комуністичними керівниками Радянського Союзу в 1932–33 роках, написана людиною, яка все те пережила. У вступі поданий огляд історії України. Автор проламав своєю книжкою мур змовницької мовчанки в західній Європі про одну з найбільших трагедій в європейській Україні, про страшний злочин більшовицької Росії проти України (Вісник: суспільно-політичний місячник [CША: Філадельфія. 1981. Жовтень, (С. 21)].
Символічним продовженням "Жовтого князя" В. Барки став його роман "Рай", в якому зображене антипекло, пекло навпаки – злодії, що захопили владу, створили пекло для обманутих, назвавши його раєм. Дуже тонкі метафори і символізм подій роману вражає. Оформлення обкладинки в представленому на виставці ВЗУ виданні роману належить знаному художнику філософу й культуртрегеру українського зарубіжжя Юрію Соловію.
Більша частина творчої спадщини В. Барки – це поезія. Г. Грабович, видатний американський українознавець, в своїй новій історії української літератури (2003) називає В. Барку одним з найгерметичніших українських поетів.
Визначною збіркою поезій В. Барки емігрантського періоду є представлена на нашій виставці книжка "Апостоли" (1946), вона вийшла під видавничою маркою "Золота Брама" Мистецького українського руху в Європі. "Світ, що стоїть в центрі Барчиних віршів, – писав Ю. Шевельов, – традиційний світ української патріархальності. Складники природи і складники людського існування гармонійно поєднані в ньому. Вони невіддільні одні від одних. Вони вічні в своїй сполученості, позаепохальні, понадісторичні. Не дивно, що поет шукає засобів змалювати їх у нашій престарій традиції. Дума, євангельська традиція, Шевченко, ранній Тичина – ось головні вчителі і джерела поезії Барки". [Ю. Шерех. Етюди про "незрозуміле" в літературі. 1. Поезія Василя Барки. Арка: Мюнхен. 1947. №4. С. 2. – (Додаток до "Української трибуни")]. Символіка Барчиної поезії вся пронизана ремінісценціями традиції, тонко поданими аналогіями і євангельськими асоціаціями" (Там само. С. 3).
Важливим виданням, яке відкриває внутрішній світ письменника, є книжка, що стала фрагментом великого задуму – написання історії української літератури, що реалізувався В. Баркою протягом довгого часу. Це "Хліборобський орфей або клярнетизм", книжка про творчість Павла Тичини. Вона містить багато цікавих думок, що висвітлюють український духовний космос. Ці думки актуальні для нас і сьогодні. Наприклад, знаходимо там наступне спостереження. Барка порівнює П. Тичину з В. Хлєбніковим, як виразників українського і російського колективного підсвідомого. В. Хлєбніков – один з найшанованіших російських поетів, який вважав себе «прєдсєдатєлем земного шара», чия творчість була виявом прагнення Росії до володіння всім світом. Його твори довгий час виходили в Росії (і в Україні радянських часів) великими тиражами і використовувалися російською пропагандою. Українська мова в російському державному наративі була другорядною, неповноцінною.
Тичина був важливою постаттю української літератури початку ХХ ст., він став одним з виразників українських футуризму, дадаїзму та експресіонізму, – рухів, які вплинули на форми та зміст української поезії. Ранній Павло Тичина в епоху розквіту української мови, що визволялася від колоніального гніту, зробив те, чого культурні нації досягають протягом півсторіч і цілих сторіч. Він здійснив удар – своєю українською літературною мовою – по всіх великоросійських шовіністичних теоріях про її другорядність і неповноцінність.
"Цей (тобто Хлєбніков) відкривач можливостей від цілого архіпелагу сюрреалістичної романтики і від ліричної магії в покладах мови, сучасник "Соняшних кларнетів," зоставався людиною, хоч і колосального, але недужого пізнання… з неувагою до найвищого духовного космосу", – пише про Хлєбнікова В. Барка. «Найвираженіший росіянин складав оригінальні вірші про Україну, її героїку. Вважав себе "прєдсєдатєлєм Земного шара". "Прикмети власної особистості, багатої аналітичними знаннями, стверджував замість того, що інтуїтивно безсилий був збагнути" (С.31).
Процитований уривок містить порівняння двох поетів, говорить про їхні підходи до поезії і політики, висвітлює деякі ключові риси їхньої творчості та поглядів. Пізнання світу Хлєбніковим, в баченні Барки, було обмеженим. Він був більш політично налаштованим, мріючи про світодержавництво і маючи месіяністичні уявлення про володіння світом, що відповідало революційним прагненням російського ленінізму.
В порівнянні з Хлєбніковим, Тичина залишався поза політичним кипінням. Його творчість, наповнена інтенсивними емоціями та сильною експресією, не спрямовувалася на оспівування боротьби за передачу влади від царської імперії до рук червоних комісарів. Вона була спрямована на визволення України від імперії. Тичина віддалявся від політичної сфери і більше концентрувався на творчій, яка стала відображенням питомого космосу українського колективного підсвідомого. Його поезія передавала духовну сутність українського народу, його творчість активно використовувала новаторські тенденції, мовну експериментальність, глибокий зміст і соціально-політичну актуальність. Тичина виявився генієм, який унікальним способом зібрав у собі дух сучасності та української національної ідентичності.
"Хліборобський орфей, або клярнетизм" В. Барки – це рідкісне й цінне видання, в якому висловлені актуальні і для сьогодення думки. Як бачимо, Барка вже в своїх ранніх книжках поставив діагноз московському імперіалізму і сказав, що з ним робити. В цілому, книжки, що містять актуальні думки та пропозиції, мають велике значення для суспільства. Вони спонукають до роздумів, до глибшого розуміння проблем та можуть бути основою для обговорень та змін у суспільстві.
Іншою частиною цієї книжкової історії української літератури в баченні В. Барки стала книжка, яка також не втратила актуальності сьогодні. Це видана в суспільно-політичній серії видавництва "Пролог" у Нью-Йорку "Правда Кобзаря". "Шевченко писав як поет вселюдський, хоч він з усіх – найбільш національний, український". "Вся нація з різними шарами і верствами, "мертві, живі і ненароджені" як спільнота духовна під покровом Церкви і як історична спільнота в життєвій боротьбі і праці, спогадах і сподіваннях, творчості і повноті щоденного побуту, вся знайшла в особі Шевченка свого суспільного речника і оборонця, співця історичної слави і провісника майбутности", – зазначав письменник (С. 286–288).
Ця книжка проливає світло на значення Шевченкової творчості і його вплив на українське суспільство та ідентичність. Вона підкреслює, що Шевченко не лише національний герой, а й символ історичного розвитку нації, її боротьби за свободу та культурний прогрес.
Книжка Барки, в якій вводиться термін "москалізм" та аналізуються проблеми відносин між Україною і Росією, має значний потенціал для розуміння сучасної ситуації. Цікаво, що автор звертає увагу на колективне підсвідоме глибинного російського народу, його покірність панам, жорстокість та ненависть до інших народів, а також заздрість і неприхильність до демократії і європейської цивілізації.
Аналізуючи твори Тараса Шевченка, В. Барка наголошує на присутності мотиву картання москальства, що спричинило багато страждань українському народу та іншим народам імперії. Він також висловлює думку, що для самого російського народу неможливо досягти волі, демократії, добробуту, прогресу та культурного розквіту, а також отримати повагу в світі і дружбу з сусідніми народами, доки не відбудеться переворот і звільнення його від москалізму, усіх його форм, включаючи комунізм (С. 47).
Зважаючи на актуальність та важливість цих питань для сучасної України, перевидання та популяризація цієї книжки В. Барки можуть сприяти глибшому розумінню проблем, з якими має справу суспільство, і стимулювати обговорення шляхів подолання цих проблем. Відновлення і популяризація літературних творів, що містять актуальні думки, є важливим елементом культурного розвитку, вони допомагають людям поглиблювати їх розуміння суспільних процесів, які відбуваються. Ця книжка може бути цінним джерелом для тих, хто бажає краще зрозуміти значення Шевченка та його спадку для сучасної України і українського народу.
Перший великий твір В. Барки "Океан", що вийшов у США, став синтезом багатьох релігій і філософій. Г. Грабович назвав цю книжку щоденником-молитовником, який Барка писав протягом 20 років ( 1949– 1969).
На виставці представлений й пізніший і більш масивний твір – "Свідок для сонця шестикрилих" (в 4-х томах, понад 50 тисяч рядків). Книжка була видана фондом В. Барки, з нагоди 70-річчя письменника, групою українських культурних діячів, які створили фонд для зібрання коштів (шляхом пожертв і передплати) на це видання (Ю. Шевельов, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Ю. Луцький, Я. Падох, О. Пріцак, І. Фізер). [Жіночий світ: Торонто, 1980.(Ч.1. С. 9)].
"Свідок для сонця шестикрилих" – це велика епічна поема, строфічний роман. На думку Г. Грабовича, "в своїй наративній матерії твір займається не переформовуванням теперішнього, як в "Океані", а відтворюванням минулого". В ньому "відбивається своєрідна, тобто, знову-таки універсалізована і якимось дивним чином безособова біографія поета на апокаліптичному проміжку від колективізації й голодомору 1933 р. до Другої світової війни". В цьому творі звучить голос понадлюдської травми. Це чи не найдовша епосоподібна поема українською мовою. [Г. Грабович. До історії української літератури. (2003. С. 374–376)].
На думку автора передмови В. Кейса, головна ідея "Свідка" – внутрішня боротьба в душі новочасної людини – боротьба між вірою і сумнівом. Тут не роздвоєння Достоєвського і не відчуження Камю. Радше герой Барки, так, як і герой Данте, має глибші заміри: не гармонію між внутрішнім "я" і Космосом, а гармонію між людиною і Творцем.
Коли читаєш "Свідка", – продовжує В.Кейс, – пригадується "Божественна комедія" – не через сюжетне чи формальне споріднення, а через глибину пафосу, який відрізняє обидва твори. Поділ роману на пісні нагадує поділ "Божественної комедії". Головний герой поеми – українець і його перебування в пеклі історичних реалій в період між двома світовими війнами.
За цю книжку Барка отримав літературну нагороду фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Ю. Шевельов , який вручав автору премію, відзначив, що цей Барчин твір настільки складний будовою і настільки великий за розміром, що дуже складно його оцінити повною мірою. Він порівняв цей твір з книжками видатних світових письменників, таких, як Джойс, Андрєй Бєлий, Езра Павнд. Їх твори складні для прочитання і сприйняття. Такий і твір Барки, його можна читати фрагментами. Ця книжка – підсумок дотеперішнього життя поета, – підсумок в світі духовному і в світі матеріальному. Звіт перед людьми і перед Богом. За своєрідність задуму, виконання, багатоплановість, за мужність, чесність, віру, за здатність бути собою, в гуманізмі ствердити релігійне, і тим самим ствердити самого себе, комісія проголосувала присудження Барці за "Свідка" нагороду ФОТА, найбільшу літературну нагороду в українському вільному світі.
Видатним внеском в розвиток української літератури став переклад В. Баркою українською драми В. Шекспіра "Король Лір". Ця книжка вийшла у видавництві І. Костецького "На горі" і стала однією з його окрас.
Книжкою, яка супроводжувала все життя і творчість В. Барки, стала "Біблія". Він узяв участь в підготовці повного україномовного перекладу "Святого письма" старого й нового заповіту, яке вийшло в Римі в 1963 р. Мовну редакцію його здійснили І. Костецький, В. Барка, М. Орест-Зеров. Барка редагував "Одкровення", останній розділ "Святого письма". Текст під його пером не просто звучить, він живий, наповнений світлом і особливим духовним чаром, відчувається потужна енергетика української мови. Ось, наприклад, уривок перекладу "Одкровення" (Апокаліпсису). Вірш 21. С. 322. "1. Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає. 2. І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. 3. Почув я від престола голос великий, що говорив: "От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними. 4. І витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло".
Барка на сьогодні залишається однією з найзагадковіших постатей нашої літератури. Як мислитель і письменник він потребує свого відкриття, оскільки ще не існує повного зібрання його творів, цілісного дослідження життя і творчості та всього ним написаного. Книжкова творча спадщина В. Барки ще чекає свого відкривача, дослідника і читача.
Приведені приклади цитат з його книжок свідчать про те, що книжки В. Барки, видатного інтелектуала і культуртрегера, не стали архаїчними, а навпаки, є актуальними в наші дні, оскільки війна Росії з Україною актуалізувала всі питання і проблеми, які ставилися і осмислювалися письменником.
Книжковий масив видань, що зберігається у ВЗУ, є важливим інформаційним ресурсом для вивчення й введення творчої спадщини письменника до наукового й культурного обігу. Огляд видань творів В. Барки і характеристика основних з нього, дає нові імпульси до вивчення і введення в науковий обіг його творчості як важливої сторінки історії книжкової культури України.
Даною електронною виставкою ми вводимо до наукового обігу важливий ресурс культурологічної й книгознавчої інформації, яка акумульована в ретроспективних фондах нашої бібліотеки Вона стане в пригоді бібліотекознавцям, культурологам, історикам, книгознавцям, літературознавцям, а також всім, хто цікавиться історією української культури.
_page-0001.jpg)
_page-0002.jpg)
_page-0003.jpg)
_page-0004.jpg)
_page-0005.jpg)
_page-0006.jpg)
