Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура- Гумора на Буковині (нині - Румунія) в багатодітній родині.
Ольга Кобилянська (1863 - 1942).
Перші оповідання написала німецькою мовою. Українська у її творчість прийшла разом зі знайомством з письменницею Наталією Кобринською та Софією Окуневською – першою українкою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині.
«Я не маю ніякого бажання до хатньої роботи, бо вона мені не дає задоволення, – читаємо у щоденнику Ольги Кобилянської.– В моєму серці нема жодного сонячного промінчика, душа вкрита хмарами. Я хвора на тяжку хворобу, мене може вилікувати жваве духовне життя, а де його тут взяти?». Та вона змушена була займатись хатніми справами, доглядати меншого брата й матір, яка була дуже хвора.
Ольга Кобилянська стала учасницею феміністичного руху, обгрунтувавши його у брошурі «Дещо про ідею жіночого руху».
Під час поїздки до Києва зустрічалася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Михайлом Коцюбинським. Вона вирушила до Канева вклонитися могилі Тараса Шевченка. Гостювала у родини Косачів на їхньому хуторі Зелений Гай на Полтавщині, здружилася з Лесею Українкою.
1918-го, після окупації румунськими військами Північної Буковини починається румунізація краю. «Нема сонця в наших вікнах, нема і в душі», –пише Кобилянська. Вона ледь зводили кінці з кінцями, винаймаючи житло.
У Харкові протягом 1926–1929 вийшло дев’ятитомне зібрання творів Ольги Кобилянської. У цей час вона написала кілька нових оповідань та роман «Апостол черні».
У роки Другої світової війни жандармерія встановила нагляд за Кобилянською. Після смерті окупаційні власті заборонили публікувати некролог українською мовою та промови над могилою.
Померла Ольга Кобилянська 21 березня 1942-го у Чернівцях.
Фотопортрет Ольги Кобилянської. Ймовірно – 1898 рік. Світлину знайшов Миколою Івасюк для роботи над задуманим живописним портретом письменниці. 23 лютого 1899-го вона писала про це Василеві Стефанику: «…Се Івасюк (маляр) уложив мені таку позицію, бо хотів мене раз малювати; се не для «Вістника» я фотографувалася. Іншої фотографії не мала – і дала сю Маковею, застерігаючи, що для «Вістника» дам іншу. Але нім я зібралася на іншу – він вже сю післав». Фото: versii.cv.ua.
Ольга Кобилянська: маловідомі грані особистості
Ольга Кобилянська — відома письменниця, представниця модернізму, борчиня за права жінок, що зналася на філософії та гастрокультурі. Вона була людиною прогресивних поглядів і дещо випереджала свій час. Її героїні вирізняються інтелігентністю, емансипованістю та нескінченними пошуками ідеалу. Сьогодні розкриваємо маловідомі грані цієї сміливої жінки.
Народилася Ольга Кобилянська в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині 27 листопада 1863 року. Її мати — наполовину німкеня, яка прийняла греко-католицьку віру з пошани до чоловіка. Батько — дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини. Ольга була четвертою з семи дітей в родині. Сім’я жила в скруті. Навіть кілька крейцерів на листи приходилось просити зі скандалами.
Мати старалася навчити доньок хороших манер, вміння підтримати розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що його обов’язок — дати добру освіту хлопцям, а дівчата самі заміж повиходять. Тому Кобилянська мала лише початкову освіту, закінчила так звану нормальну школу в Кимпулунзі. І протягом усього життя займалася самоосвітою.
ЛЮДИНА ВСЕБІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ
Читання, малювання, музика, театр, верхова їзда — і це ще не повний перелік захоплень Кобилянської. Читання для неї було і хобі, і потребою, так вона пізнавала світ. Малювала Ольга з меркантильних причин, щоб потайки продати роботи і купити кукурудзи для голубів. Театр письменниця любила, бо хотіла стати акторкою, аби мандрувати та заробляти власні кошти. Якось у неї виникла ідея податися до театру товариства "Руська бесіда". Її навіть запросили на проби, за умови, що буде дозвіл батьків. Та Ольга навіть не уявляла, як розкаже про це батькам і якою буде реакція. Тому розпрощалася зі своєю мрією стати акторкою. Згодом Кобилянська стала кіноманкою. Дивилася фільм тричі: вперше — для загального ознайомлення, вдруге — придивитися до гри акторів, а втретє — стежити за конкретним актором. Були в письменниці і містичні інтереси. Вона брала участь у спіритичних сеансах та любила трактувати сни.
Першими літературними пробами юної Кобилянської були вірші, казки, легенди, написані німецькою мовою. У 17 вона пише першу автобіографічну повість — "Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини", теж німецькою. Тоді вона ще не мала ані власного стилю, ані чіткої мети. Писати українською дівчина почала після знайомства з дочкою лікаря Софією Окуневською. Саме Софія переконала Ольгу, що та повинна творити для вітчизняної публіки, навчила фонетики та надарувала українських книжок. Згодом її творчість високо оцінять і Іван Франко, і Леся Українка.
У 35 її ім’я було вже добре відоме в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії. Твори Кобилянської видавали та перекладали німецькою, чеською, польською. Вона здобула стипендію з Відня за свою літературну діяльність і часто відвідувала тодішню столицю.
ПОДРУГА ЛЕСЯ УКРАЇНКА
У Ольги Кобилянської було чимало друзів. Та дружба з Лесею Українкою була особливою, сповненою підтримки, належної довіри і розуміння. За життя вони бачилися всього тричі, а товаришували — 14 років. Єдине спільне фото літераторок зроблене в Чернівцях, в 1901 році. Одну фотографію Леся зберігатиме на своєму робочому столі, а іншу Ольга триматиме в альбомі.
Вони були споріднені духом, захоплювались одна одною, обоє цікавилися музикою, фольклором та етнографією. Їхня дружба протікала в численних переписках. І до сьогодні збереглися листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської й лише один лист Ольги до Лесі.
САМА ОСВІДЧИЛАСЯ
У 1919 Ольга Кобилянська пише заповіт: "Будьте здорові і згадуйте мене. Я ніколи не була щаслива. Найкращі хвилини були в мене, коли я писала і закінчувала мої твори. До так званої "слави" була я в глибині душі холодна. Любила я мої мрії, гори, зірками засіяне небо, іноді — рівнини, осінь і свого Небесного суддю. Всіх тих небагатьох чоловіків, яких я любила, я пізніше зневажала, за виключенням Сріблянського і одного лікаря з Наугайма… Все інше було некультурне і зневажливе"…
Осип Маковей помер у 1925 році. У день його похорону Кобилянська блукала в горах і плакала. Ці стосунки тривали десять років і закінчились нічим. Вона йому освідчилась, а він злякався. Для Маковея то була просто літературна дружба, а Кобилянська вмирала від любові. І він одружився з іншою.
ПРО ДІТЕЙ
У своєму щоденнику Кобилянська розмірковувала про сім’ю та виховання дітей. Але в житті все склалося інакше. Вона не вийшла заміж, проте мала названу дочку Олену. Олена була позашлюбною дочкою брата Кобилянської, Олександра, яку письменниця офіційно удочерила. У них були справжні взаємини доньки й матері. Ольга була наставницею для Олени і всіляко турбувалася про неї.
ОСОБИСТІ ФІНАНСИ
Ольга Кобилянська заробляла власними творами, але не стільки, щоб вистачало на життя. Вона розділяла тезу Лесі Українки, що письменник — це людина, якій треба одягатися, відпочивати, мати свої гроші. Кобилянська успадкувала і гроші, і майно від своїх батьків. Вона була основною спадкоємицею, оскільки жила з батьками й допомагала їм по господарству. А свій власний будинок в Чернівцях письменниця придбала за гонорар — 9 томів творів, які видали у Харкові з 1927 по 1929 роки. В цьому будинку нині працює музей Ольги Кобилянської.
ЗАВЕРШУВАТИ КОЖЕН ВЕЧІР КНИГОЮ
Життєве кредо письменниці: "Кожний вечір закінчуйте книгою". Навіть коли Ольга була немічною і паралізованою, вона все одно дотримувалася цього правила. Їй тоді читала донька Олена.
