"Тих пом'яних днів не згасне слава" виставка-вшанування

22 червня 1941 року почалася Німецько-радянська війна між Німеччиною та Радянським Союзом. Складова Східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни. На боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. Радянський союз підтримували держави-союзники, насамперед США та Велика Британія.

Бої німецько-радянської війни є одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття. Війна супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями тощо. Близько третини усіх загиблих у Другій світовій війні припадає на німецько-радянську війну. Перебіг війни зумовив поразку Німеччини, а з нею усіх країн Осі у Другій світовій війні.

За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5–4 млн українців, у партизанських формуваннях — від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА — понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8–10 млн, демографічні — 10–13 млн осіб.

Мій перший вірш написаний в окопі, 
на тій сипкій од вибухів стіні, 
коли згубило зорі в гороскопі 
моє дитинство, вбите на війні. 

Лилась пожежі вулканічна лава. 
Горіла хата. Ніч здавалась днем. 
І захлиналась наша переправа 
через Дніпро – водою і вогнем. 

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. 
Хрестилась баба, і кінчався хліб. 
Двигтів отой вузесенький окопчик, 
де дві сім'ї тулились кілька діб. 

О перший біль тих не дитячих вражень, 
який він слід на серці залиша! 
Як невимовне віршами не скажеш, 
чи не німою зробиться душа?! 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком – 
кривавий світ, обвуглена зоря! – 
а я писала мало не осколком 
великі букви, щойно з букваря, – 

той перший віршик, притулившись скраю, 
щоб присвітила поночі війна. 
Який він був, я вже не пам'ятаю. 
Снаряд упав – осипалась стіна.   

Ліна Костенко

22-е червня 1941 року, 4.00 ранку..

Біль, страждання, смерть і втрати на подальші роки…

Найдовші роки для тих, хто пережив цей жах. Кров на нашій історії тих, хто не вижив, проте ціною власного життя дарував мир нам. Від кровавого ранку червня 1941 минуло багато років. Проте з пам’яті нації не стерти жахливого сліду смерті, а з наших сердець безмежну вдячність за подвиг ціною в життя, за мужність, відвагу, героїзм, за пекельні муки, що дарували нам мир і свободу.

Ми будемо гідними нащадками й ніколи не забудемо подвигу. Ми перед Вами, Герої, у вічному боргу за обірвані життя, скалічене дитинство, загублену юність, зруйновану долю! Дякуємо, що відстояли Вітчизну!

Іван Багряний  "Огнене коло" видавництво "Фоліо", 20009 р.в. 

Іван Багряний (1906–1963) — письменник, творчий доробок якого дійшов до співвітчизників лише через багато років після його смерті. Репресований у 1932 році, засланий на Далекий Схід, він пережив втечу, знову арешт, еміграцію в Німеччину. Важливим явищем в українській літературі є його роман «Людина біжить над прірвою» та повість «Огненне коло», дія яких відбувається у роки Другої світової війни. Головні герої цих творів — прості українці, які намагаються боротися проти світу насильства, представленого двома тоталітарними системами — радянською та нацистською. У 1992 році письменникові посмертно було присуджено Національну премію ім. Т. Г. Шевченка.

"Мій татусь найкращій в світі"

 Родинна криниця

Татові

Про маму у світі сказано багато…

Цю роль оспівувати Бог велів…

Я хочу вірш цей присвятити тату!..

Він заслужив не менше добрих слів.

Так само любить він свою дитину,

Турбується про затишок її…

На справжнім батькові тримається родина,

Таким батькам вклоняюсь до землі…

Хто дбає і про доню і про сина,

У вічність прокладає він мости.

Хороший тато — дорога людина…

Той тато, що нас виховав й зростив.

                        Міла Кирилюк

День батька припадає на третю неділю червня, відповідно до міжнародної традиції. Хоча в Україні це відносно нове свято, воно швидко набуває популярності як день подяки, любові та пошани до чоловіків, які виконують роль батька, опікуна або наставника. Ідея святкувати День батька виникла у США на початку ХХ століття. Перша ініціатива належала Сонорі Смарт Додд, доньці ветерана Громадянської війни, яка прагнула вшанувати батька-одинака. У 1910 році в штаті Вашингтон вперше відзначили це свято.

Офіційно День батька в США було закріплено в 1972 році. З того часу його святкують у багатьох країнах світу: Великобританії, Канаді, Франції, Нідерландах, Японії та інших.

В Україні День батька офіційно встановили у 2019 році відповідно до Указу Президента №274/2019. Головна мета — підтримати інститут відповідального батьківства та зміцнити роль чоловіка в родині. Пряма цитата Указу Володимира Зеленського: «створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім'ї як основи суспільства та визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей».“Батько” – слово, що його вимовляємо з повагою, любов’ю та ніжністю, усвідомлюючи його відповідальну роль в сім’ї та вихованні дітей.

В українців батько завжди займав первісне місце в родині. Він був її оборонцем і заступником перед всякими негараздами. На прикладі батька, його розумних рішень, порад і прадідних звичаїв, у співпраці з матір’ю, виховувались діти. 

Образ батька і матері, а також особливості взаємовідносин між ними є відправними точками побудови як образу себе, так і сімейної ієрархії і сімейних ролей.

Присутність батька в житті дітей є основою їх емоційного благополуччя. Якщо батько виявляє до дітей зацікавленість, ніжність та підтримку, це позитивно впливає на  соціальну адаптацію дитини та підвищує впевненість у собі.

Зокрема, батько для сина – провідник у чоловічий світ, зразок для наслідування. Ставлення батька до доньки формує її самооцінку, допомагає пізнавати  модель взаємин із протилежною статтю.

Звичайно, унікальність відносин між татом та дітьми залежить від багатьох факторів, таких як культурні та соціальні норми, особисті переконання та переваги, а також індивідуальні характеристики людей. Однак, незалежно від цих факторів, роль батька в сім’ї завжди буде важливою для дитячого розвитку та благополуччя.

Доведено, що для нормального розвитку дитини необхідно, щоб у відносинах обов’язково був присутній батько, який з самого початку виконує захисну і підтримуючу роль, оберігаючи матір і дитину від тривог і зайвого стресу, допомагаючи їй перебувати в спокійному і умиротвореному стані і тим самим забезпечуючи спокій дитині. 

Напередодні Дня батька, згадаймо батька, вітчима, свекра, діда, прадіда та інших  родичів – чоловіків, яких по праву можна вважати «батьками» роду. Віддамо їм належну шану і вдячність за всі труди і зусилля, що вони віддавали своїм дітям, щоб зростали гідними, чесними людьми.

А ось, і книжочки про наших найкращіх татусів!

                                          "Татусеві книжки"

«Татусева книга» - книга двох талановитих людей – Володимира Вакуденка-К., який написав динамічні та жваві віршики та присвятив їх своїм синам, та Наталки Гайди, яка створила яскраві ілюстрації. Мабуть, найперше, що впаде в око малюкам – ілюстрації – великі, барвисті й напрочуд цікаві та гарненькі. Оригінальне бачення тварин, які на сторінках збірки постають в одязі та із зачісками, ще більше зацікавить дітлахів. Бо ж хіба можна оминути такого милого слоника Славка чи равлика-школярика? І навіть щур у Наталки Гайди вийшов дуже симпатичним.

 

Вірші Володимира Вакуленка-К. не лише милі, а й повчальні. Кожен вірш, адресований батьком сину, вчить малюків чогось доброго. Щур та слоник навчають працьовитості, кріт – доброзичливості, коза і рибка навчають хорошої вимови і навіть чайник показує, що треба допомагати близьким у біді.

 

Жодне із звірят не обділене увагою:

 

Лиска перша модниця.

Справді, тільки подивіться –

З листя в лисоньки спідниця.

А у зайця біла шапка –

З маргариток та кульбабки.

В їжачка є рукавички

З ягідок та грушки-дички.

А ведмедику на лапки

Жабки зшили стильні тапки…

 

Але головними персонажами книги є татко – завжди люб’язний, розумний та веселий, та Віталік – син, допитливий і невгамовний «розмальований малюк».

 

Окремою тему виринає дружба. Навіть несумісні тварини, як-от кроти і страуси, товаришують («Друзі різні є усюди,/ Другом може бути всяк!»), а усі проблеми стають дрібницями, коли поруч є друг.

 

Усі вірші римовані, легко запам’ятовуються і є чудовими вправами для розвитку мовлення. Особливо це стосується Кізчиної скоромовки та Корчуватого віршика, написаних спеціально для цього.

 

Але головне – це любов, з якою тато пише своєму сину…

Це одна з кращих книг про батьківство. Вона розповідає про те, як успішні, дуже зайняті чоловіки беруть активну участь у вихованні своїх дітей. У кожній з цих історій описаний індивідуальний стиль спілкування та виховання, але при цьому всіх чоловіків, про яких розповідається у книзі, об'єднує залученість у виховання дітей, захоплення їх розвитком та становленням особистості. Ця книга для тат кращих у всьому, адже вона не просто вчить бути батьком, а наочно показує, як насолоджуватися часом, проведеним з дітьми, одержувати від цього спілкування справжнє задоволення та при цьому залишатися успішним.

«Книга про батька» — це не поспіхом написаний твір, а виважене рішення, на яке вона довгі роки не наважувалася, робота, над якою працювала впродовж останніх 30-ти років свого життя. «Сьогодні починаю книгу, яку неможливо писати, важко читати та поширити», — писала Софія Яблонська.

Це і своєрідна сповідь, і послання нащадкам, щоб вказати «шлях для думання чи психічного відчуття, яким не треба йти» , і свідчення великої доччиної любові.

Я люблю тебе, татку

Мелані Джойс

Два ведмеді, тато і малюк, проводять день разом. Ведмежа розповідає, за що любить свого татка, наводячи приклади різних ситуацій, як веселих, так і сумних.

Ілюстрації в теплих кольорах і короткий зворушливий текст створюють  атмосферу довіри, затишку та безпеки для читачів. Книжка, яка показує приклад справжнього глибокого зв’язку між дитиною та його надійним дорослим, на який дуже хочеться спиратися.

На сторінках цієї книги автор ділиться власним досвідом.  Він розповідає про те, як це – бути татом в декреті, як він прийшов до того, щоб залишити кар'єру заради сім'ї та як дозволив дружині заробляти. Він щиро ділиться своїми емоціями, переживаннями та не боїться зізнатись, що виховання дітей – це важка праця, тому в багатьох описуваних ним ситуаціях або реакціях на певні ситуації, ви гарантовано впізнаєте себе.

 

 9 червня — Міжнародний день друзів.

9 червня відзначаємо найтепліше свято — Міжнародний день друзів, який присвячено дружнім взаєминам між людьми.

Протягом тижня, з метою формування дружніх стосунків в колективі, накопичення досвіду доброзичливих відносин та негативного ставлення до грубості, для студентів  були проведені цікаві  заняття та бесіди на теми: «Секрет дружби», «Кожна людина- індивідуальність», «Давай жити дружно».

Дружба – то найбільший скарб у житті людини, який потрібно оберігати. Філософ Цицерон так визначав цінність дружби: «Виключити з життя дружбу – все одно, що позбавити світ сонячного світла».

Здавна дружба вважалася високою людською цінністю. Напевно, у кожної людини знайдеться хоча б один друг, який є надійною опорою в різних життєвих ситуаціях. Таку людину обов’язково слід привітати з цим святом, щоб висловити найтепліші почуття та подяку.

Уперше День друзів відзначили в США у 1935 році. Тоді американський Конгрес вирішив призначити першу неділю серпня Національним днем дружби. Вже пізніше цю дату перенесли на 9 червня. У 1958 році ООН теж вирішила відзначити День друзів, однак конкретної дати для святкування так і не обрали. Тому неофіційною датою цього свята по всьому світу стало 9 червня. Присвячується цей день друзям і близьким людям, які завжди підтримають і не залишать у біді. У цей світлий і добрий день люди радують один одного теплими словами любові та підтримки.

Дружба завжди була великою цінністю у житті людини, адже відшукати по-справжньому вірного друга вважається удачею. Дружбу можна легко втратити, але хто шукає — знаходить, адже дружба ні до чого не зобов’язує і зобов’язує до всього. Дружба між людьми буває різною і зовсім не обов’язково підтримувати щоденний контакт, це і не потрібно. А потрібна звичайна увага, якою ми можемо поділитися зі своїм другом.

Для того, щоб нагадати людству про важливість друзів, навчити цінувати вірність і опору, яку нам надають ці люди, і було створено тепле свято — День друзів.

Тож давайте хоча б раз на рік нагадувати своїм друзям, які вони важливі для нас, незалежно від різних життєвих ситуацій. І дякувати їм за те, що вони є у нашому житті.

Дружба завжди була цінністю у житті кожної людини, адже відшукати по-справжньому вірного друга — велика удача. Дружбу можна легко втратити, але хто шукає — знаходить. Дружба між людьми буває різною, і зовсім не обов’язково підтримувати щоденний контакт. Потрібна звичайна увага, якою ми можемо поділитися зі своїм другом. Для того, щоб нагадати людям про важливість друзів, навчити цінувати вірність і підтримку, яку нам надають ці люди, і було створено День друзів. Дружба — одне з найважливіших почуттів у нашому житті. Але друзів можна знайти не тільки в реальності, а й на сторінках своїх улюблених книжок.

До вашої уваги книжкова викладка про дружбу та друзів.

Це не просто книга, а посібник, який допоможе вам розповісти малюкові про те, що таке любов і дружба. 

Це історія про двох справжніх друзів - зайчика та борсучка, які залишаються разом у радості й біді. Так сталося, що борсучок втратив лапку. Однак зайчик щиро підтримав друга і допоміг повернутися до звичного життя. Їхня дружба витримала випробування і перетворилась на найцінніший скарб! 

У цій книжці зібрано девять кумедних і повчальних оповідок про те, як бути доброзичливими й дружніми.
Тут звірята піклуються про хворого дракона, лагодять магічну кулю для феї та рятують лісових мешканців від невблаганних природних стихій. Натомість отримують вдячність і корисну винагороду.
Ці прості казки вчать, що допомагати одне одному приємно й навіть весело. І якщо кожен цінуватиме доброту та дружбу, то на світі обовязково стане більше щастя.
Історії подано з безліччю яскрави х малюнків, одним з авторів яких є легендарний італійський художник-ілюстратор дитячих книжок Тоні Вульф..

Що таке дружба? Як чинять справжні друзі? Що робити, якщо у твого найкращого друга з'явився новий друг? Ця книжка - збірка віршів про дружбу для дітей. Усередині ви знайдете добрі і веселі, кумедні й сумні вірші про пригоди різних героїв. Вони розкажуть дитині, що таке дружба і як це - вміти дружити. Слухаючи теплі історії з повсякденного життя героїв, дитина дізнається, як знаходити нових приятелів і ніколи не втрачати старих друзів.

 Мешканці Горішкових Плавнів готуються до зимівлі. Хтось із них спатиме до весни, хтось зустрічатиме Новий рік, ліпитиме снігосов, снігобілок і снігоконей, а хтось помандрує зимувати до Нової Ґвінеї. Звірята такі не схожі одне на одного, тому мають різні звички, потреби та страхи.

Однак це не заважає їм дружити й через дружбу пізнавати себе та тих, кого вони люблять. Сміливі й сором’язливі, надчутливі й трохи дивакуваті, герої цієї книжки навчать дітлахів дослухатися до власних і чужих емоцій, казати «стоп» і просити вибачення, бути щирими й чесними з друзями, поважати їхні особливості та смаки.

А після кожної оповідки завітайте на гостину до Совиної Порадні: тут удосталь чарівних рецептів і добрих порад для дітей, батьків та всіх, хто хоче опанувати мистецтво дружби.

 

185 років «Батьку українського театру» Марку Кропивницькому

22 травня минає 185 років від дня народження «батька українського театру», видатного українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча, композитора Марка Кропивницького. Саме він створив національний театр, широко відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. М. Кропивницькому належить чільне місце у формуванні оригінального українського репертуару і це в той час, коли в середині ХІХ століття театр і драматургія в Україні перебували в занепаді через утиски царської влади (згадаймо Емський указ та Валуєвський циркуляр).

Марко Кропивницький відмовився грати на сцені імператорського театру. Згодом він написав: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні пошанівок… Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милої серцю моєї України на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив».

 (рік прийняття Валуєвського циркуляру) М. Кропивницький написав свою першу драму «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить». Ця п’єса згодом, після кількох редагувань, увійшла до репертуару українського театру під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю». Театр відтісняє на другий план його службову кар’єру.

Колосальний вплив на долю Марка Кропивницького мала зустріч в Бобринці з майбутнім відомим драматургом і актором Іваном Карпенко-Карим. Їх об’єднало велике бажання служити улюбленій справі. Обоє брали участь в аматорських виставах. Протягом 1863-1864 рр. бобринецькі актори поставили понад 40 найрізноманітніших п’єс, де Марко Кропивницький зарекомендував себе як талановитий актор, а згодом і очолив цей аматорський драматургічний гурток.

Софія Тобілевич у спогадах про Марка Кропивницького зауважувала: «Весела, привітна вдача, чудовий голос, вроджений талант майбутнього великого артиста єднав йому всюди друзів».

Після смерті батька М. Кропивницький розпродав майно і з повітового містечка переїздить до Одеси. Мав намір здобути вищу освіту, хотів вступити до технологічного інституту чи університету. Але сталося інакше. 70-х роках в Одеському народному театрі почалась його сценічна біографія. Від часу дебюту до створення першої професійної трупи тривала копітка, напружена праця.

Восени 1882 року в Єлисаветграді Марко Кропивницький створює професійну трупу, з діяльності якої починається новий етап розвитку театрального мистецтва України. З Єлисаветграда трупа невдовзі вирушила на гастролі до Києва, Харкова, Чернігова, Полтави, Ростова-на-Дону, Петербурга.

М. Садовський у своїх «Театральних згадках» писав: «Слава трупи в Петербурзі росла з кожним днем. Квитки на вистави продавали на тиждень раніше і вся вулиця Мойка, що вела до театральної каси, була запруджена людом усіляких рангів».

Марко Кропивницький умів відшукати і виховати для сцени найталановитіших митців. Його учнями були М. Заньковецька, П.Саксаганський, М.Садовський, Г.Затиркевич-Карпинська, І.Карпенко-Карий, М.Садовська-Барлотті, які своєю творчістю утвердили народність мистецтва українського театру.

Успіх театру корифеїв – це заслуга Марка Кропивницького. Його ім’я стало символом театральної епохи. Його театр служив одним з джерел культурного відродження пригнобленої нації.

«Не можна забувати, що той потрійний труд, який виконував Марко Кропивницький, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем, вимагав сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Усі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, усі його учні, включаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Кропивницького як в артиста, режисера і великої душі людину», – так згадувала актриса Софія Тобілевич, дружина І.Карпенка-Карого.

Важко переоцінити заслуги Марка Кропивницького перед Україною: театральний діяч, просвітитель, борець за звільнення України, драматург, режисер, новатор, своєю працею він всіляко закликав берегти дух нації, захищати його права на власну культуру. За своє життя він зіграв понад 500 ролей, написав близько 50 п’єс, створив український професійний театр. І сьогодні не сходять зі сцени його драми і комедії «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай або ж павук», «Чмир». Його п’єси разом із п’єсами двох найвизначніших драматургів того часу, М.Старицького та І.Карпенка-Карого, дали поштовх для розвитку драматургії і театру. На цих творах виросло нове покоління українських драматургів, серед яких Леся Українка, В.Винниченко, О.Олесь, С.Черкасенко.

Кропивницький, Володимир Маркович. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького: спогади про батька / Володимир Кропивницький; авт. передм. В. О. Сахновський-Панкєєв; авт. приміт. Петро Перепелиця. - К.: Мистецтво, 1968. - 214 с.: іл. - Бiблiогр. в пiдрядк. прим.

Побудований на мемуарах і документальних матеріалах, твір автора воскрешає для сучасників картину життя і творчої діяльності (переважно першого десятиліття ХХ ст.) прославленого українського митця.

У книзі читач знайде багато цікавого з родинної хроніки М.Л.Кропивницького, з його життя на хуторі Затишок біля Куп’янська, довідається про зв’язки митця з діячами культури тощо.

Книга Володимира Марковича Кропивницького – цінний матеріал для фахівців театру, для всіх шанувальників таланту геніального митця.

Спогади про Марка Кропивницького: Збірник / Упоряд. П.П.Перепелиці і В.П.Яроша; Вступна ст. П.П.Перепелиці; Приміт. В.П.Яроша. - К.: Мистецтво, 1990. - 215,[1] с.: 9 арк. портр.

До збірки увійшли спогади сучасників – діячів української сцени і шанувальників драматичного мистецтва – про життя видатного українського актора, драматурга і організатора театральної справи Марка Лукича Кропивницького.

Шурапов, Володимир Петрович. Марко Кропивницький та його спадкоємці: історичний нарис / Володимир Шурапов. - Кіровоград: КОД, 2010. - 391 с.: портр., фото.кол., фото, іл. - Бібліогр.: с. 383-390

Перед вами – 125-річний шлях Театру Марка Кропивницького, заснованого ним 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді. М.Кропивницький виконав титанічну роботу, зводячи храм Добра, Світла і Духовності на пустирі глупої ночі чорної імперії зла. Справу корифеїв продовжили учні Марка Кропивницького, а потім славні традиції корифеїв підхопили наступні покоління, і, не розгубивши їх, донесли до сьогодення. Адже людинознавчий аспект творчості корифеїв дає надію на духовне відродження нації, як єдиний порятунок від морального і фізичного знищення. За К.М.Окуньковою, - це не лише художня енциклопедія життя українського народу ХІХ століття, це історія, яка осмислює саму себе, це партитура вічних мотивів духовного буття народу.

                        

"Ми різні, але ми єдині"

В Україні офіційно встановлено нове свято – День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, яке відзначатимуть щорічно 21 травня. Цей день символізує єдність українського народу, незалежно від етнічного походження, спільне прагнення жити, творити і захищати країну разом

У світі існує безліч визначень нації і безліч ознак, які їй притаманні. Проте є нації, що не мають спільної мови, території чи державності. І, зрештою, те, що у визначальний спосіб окреслює націю, це прагнення бути разом. День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття якраз про це – про прагнення українців бути разом, бути разом попри різне етнічне походження та, можливо, різні моделі культурної пам’яті вони хочуть бути разом – разом боронити свою країну і відновлювати її, разом плакати і сміятися, разом сваритися, а потім обов’язково миритися.

В Україні встановлено новий день – День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, яке щорічно відзначатимуть 21 травня. Відповідний Указ від 27.12.2024 №883/2024 підписав Президент України Володимир Зеленський.

Цей день є також символом спротиву знеособленню, яке несе оскаженіла імперія. В Україні багато людей, яких у минулому позбавили свого етнічного коріння, бо були часи, коли небезпечно було бути поляком, німцем, євреєм чи представником іншої національності. День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття якраз про те, що люди відновлюють пам’ять про своє етнічне походження і водночас усвідомлюють спільність усіх націй у річищі єдиної політичної нації.

Джерело: 7eminar

Пропонуємо до вашої уваги книжки що висвітлю.ть історію та культуру українського розмаїття

«Наші інші. Історії українського різноманіття» автора Олеся Яремчук

Вірмени, німці, турки-месхетинці, євреї, румуни, шведи — Україна є домом для десятків різних народів, і кожен додає їй барв і повноти. Репортерка Олеся Яремчук об’їздила багато поселень, від гамірних міст на Донбасі й Буковині до тихих сіл Бессарабії та Закарпаття, щоб задокументувати, як наші національні меншини живуть нині та яку пам’ять бережуть про своє минуле. У цій книжці зібрано чотирнадцять щемких і пізнавальних історій, історій людей і народів, які творять українську спільноту.

Олеся Яремчук — українська журналістка, репортерка. Народилася 1991 року у Львові, де здобула журналістську освіту. Працює над дисертацією «Подорожня антропологія в літературних репортажах Йозефа Рота». Навчалася і стажувалася в Гамбурзі, Бонні, Мюнхені, Відні. Пише для газети «День», журналу «New Eastern Europe», онлайн-видань «Літакцент» і «The Ukrainians». Спеціалізується на темах культурної та національної ідентичності, пограниччя. Лауреатка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» від видавництва «Темпора» (2014). У 2016 році стала кураторкою цього конкурсу. Від червня 2017 року — головна редакторка видавництва «Човен». Джерело: https://nashformat.ua/products/nashi-inshi.-istorii-ukrainskogo-riznomanittya-916047?srsltid=AfmBOor8p5V0Rfo-nW6WIG4sjPbs7f6uYnL6jq4Y2NQYFQr-Inpq2JUW

Український Мультифронтир. Нова схема історії України (неоліт — початок ХХ століття) автор Сергей Громенко, видавництво фабула, 2024 рік видання

Здається самоочевидним, що розташування України на перехресті Заходу, Півдня і Сходу (комплексів культур, релігій, соціально-економічних моделей і політичних режимів) впливає на її минуле, сьогодення і майбутнє. Однак лише на початку ХХ століття українські вчені почали всерйоз цікавитися цим феноменом і, на жаль, до початку ХХІ століття так і не вивчили його ґрунтовно. Натомість саме дослідження Мультифронтиру — «перехрестя погранич» — не лише дозволить глибше зрозуміти українське минуле, але й допоможе краще впоратися із проблемами сьогодення — зокрема, подолати постколоніальні комплекси народу-­жертви, бездержавного або навіть антидержавного народу тощо. З іншого боку, завдяки концепції Мультифронтиру стають зрозумілішими легендарна українська волелюбність та інклюзивність нашої культури.