5.8.25

"Світлофор завжди на варті"

Міжнародний день світлофора відзначається 5 серпня на честь події, що відбулася в 1914 році. В цей день в американському місті Клівленді з’явився перший попередник сучасних пристроїв. В 1910 році було розроблено та запатентовано перший автоматичний світлофорний пристрій з ліхтарями двох кольорів. Трибарвні світлофори, схожі на сучасні, вперше побачили жителі Детройта і Нью- Йорка в 1920 році. В Україні перший світлофор був встановлений у 1936 році у Харкові. На сьогодні у нашій країні налічується майже 4,5 тисячі світлофорних об’єктів, за допомогою яких здійснюється регулювання дорожнього руху.


В усьому світі світлофори давно вже стали незамінною частиною міського ландшафту. Ну, майже по всьому світу - подекуди досі використовується в основному праця поліцейських-регулювальників, і то лише тому, що місцеві водії часто ігнорують сигнали світлофорів. Хоча рівень культури водіння повсюдно росте, і ці пристрої отримують все більше поширення навіть в найвіддаленіших куточках планети.

Цікаві факти про світлофори:

  • 1. Чи знаєте Ви, для чого була встановлена строга послідовність сигналів світлофора за кольорами – червоний зверху, жовтий посередині, зелений внизу? Це зроблено для того, щоб люди, які страждають такою хворобою, як діхромазія, і здатні розрізнити тільки яскраві кольори і деякі відтінки, змогли спокійно перейти вулицю без ризику для життя. Крім того, серед таких хворих зустрічаються люди, сліпі на зелений і червоний колір, тому сучасні світлофори мають помаранчевий відтінок червоного сигналу і синій відтінок зеленого.

  • 2. Не у всіх країнах «очі» у світлофора стандартних кольорів: червоного, жовтого та зеленого. Наприклад, в Японії спочатку використовували  пристрої, що дозволяють рухатися за допомогою синього, а не зеленого сигналу. Проте в результаті досліджень було з'ясовано, що краще людським зором все-таки сприймається зелений відтінок, тому сьогодні на вулицях країни  роль електронного постового виконують класичні світлофори.

  • 3. Кожен школяр в курсі: на червоний колір світлофора йти/їхати не можна. А ось на водіїв автотранспорту у столиці Бразилії Ріо-де-Жанейро дане правило з 22.00 до 5.00 не поширюється: вони спокійнісінько можуть ігнорувати застережливий сигнал. Ця міра введена владою через підвищену криміногенну обстановку.
  • Столиця Німеччини теж виділилась в «світлофорному» середовищі. Берлін примітний тим, що там є регулюючий пристрій, що показує 13 сигналів замість звичайних трьох-двох! Орієнтуватися на свідчення подібного світлофора і водіям, і пішоходам дуже важко.

  • 4. У Кореї світлофори з'явилися кілька років назад - до цього роль електронного пристрою виконували дівчата, якi регулювали рух. Подібного немає і не було ні в одній країні світу. Тому корейські постові жіночої статі вважалися однією з визначних пам'яток КНДР.

  • 5. В честь  свiтофора встановлено два памятники. Один в Лондонi Великобританiя), iнший – у Новосибрську (Росiя)
  • Жителі великих міст витрачають приблизно 6 місяців свого життя на очікування зеленого світла світлофорів. 

  • 6. В американському місті Сіракузи, штат Нью-Йорк, розташований квартал Тіпперері Хілл, населений переважно нащадками ірландських іммігрантів. Тут знаходиться єдиний в світі світлофор, у якого зелений сигнал вгорі, а червоний - внизу. Коли традиційний світлофор був вперше встановлений в 1925 році, діти стали вибивати в ньому скло, тому що зелений колір, який символізує Ірландію, знаходився під британським червоним. Через три роки очільники міста здалися і вирішили назавжди зафіксувати на цьому світлофорі зворотне розташування сигналів.

  • 7. У Празі є прохід між будинками шириною 70 сантиметрів, в якому висить справжній світлофор. Але працює він не для машин, а для того, щоб перехожі, які йдуть з різних кінців вулиці, не наштовхнулися один на одного.
  • Крм автомобільного свiтлофора iснує  свiтлофор для пiшоходiв, свiтлофор для велсипедистiв, трамвайний свiтлофор, залізничний світлофор та  рiчковий.

  • 8. Трамвайні світлофорипризначені для регулювання руху трамваїв. Зазвичай встановлюються перед ділянками з обмеженою видимістю, перед затяжними підйомами, спусками, на в'їзді або виїзді трамвайних депо. Зазвичай трамвайні світлофори мають 2 сигнали: червоний і зелений. Дія трамвайних світлофорів поширюється тільки на трамваї.

  • 9. Залізничні світлофори призначені для регулювання руху поїздів. Також світлофори або додаткові світлові покажчики можуть інформувати машиніста про маршрут.
  •  10. Річкові світлофори призначені для регулювання руху річкових суден. В основному використовуються для регулювання проходу суден через шлюзи. Такі світлофори мають сигнали 2-х кольорів - червоного і зеленого.

  1. Читаємо разом з дітьми книжки про  світлофор та правила дорожнього руху:






2.8.25

 

""Калі траш" - день пам`яті голокосту ромів"

2 серпня щороку вшановується Міжнародний день голокосту ромів. Саме у цей день, 80 років тому, гітлерівський режим вчинив страшний злочин проти людства – в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау було живцем спалено близько трьох тисяч безневинних чоловіків, жінок, дітей. Єдиною їхньою «провиною» була належність до ромської національності. Вважається, що під час Голокосту від репресій по всій Європі загинуло від 600 тис. до 1 млн 500 тис. ромів. «Калі траш» у перекладі з ромської означає «чорний жах». Так називають період в історії ромів за часів Другої світової війни.
Коли мова заходить про масові людські жертви під час Другої світової війни, то насамперед на думку спадає знищення євреїв. Натомість про трагедію ромів є невеликий масив інформації і досліджень. Геноцид ромського населення і до сьогодні залишається однією з найменш вивчених сторінок Другої світової.

      Точна кількість загиблих під час Голокосту ромів невідома. Вважається, що перед Другої світовою в Європі їх проживало до мільйона. Під час війни від рук гітлерівців та їхніх союзників загинули 220 тисяч. На тимчасово окупованій нацистами частині Радянського Союзу було знищено близько 30 тисяч. Переважна більшість – в Україні (за приблизними оцінками загинуло близько 24 тисяч ромів).

Про геноцид ромів у Німеччині заговорили лише на початку 80-х років минулого століття. Для порівняння: геноцид євреїв визнали одразу після падіння нацистського режиму. І лише у 1996 році лідерами ромських організацій 10 країн Європи та США на конференції «Геноцид – Пам’ять – Надія» 2 серпня було встановлено як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

Задокументованої інформації про знищення ромів вкрай мало. Лише нещодавно дослідники почали записувати історії, які переказували з покоління в покоління нащадки вцілілих ромів.

Ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи кількістю від 1000 до 1200 осіб. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла в північній та центральній Україні, інша – в південній Україні, Бессарабії, Криму та на Кавказі.

Перші масові вбивства ромів почалися уже восени 1941 року. У Миколаївській області у вересні 1941 року особовий склад айнзацгрупи ліквідував понад сотню ромів, у тому числі жінок та дітей.

У лютому 1942 року в Артемівську (Бахмуті) зондеркоманда розстріляла двадцять родин ромiв у колишній гіпсовій шахті. Сотні ромів було знищено в Малині, Василькові, Обухові, Маріуполі, Кіровограді, Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.

На Рівненщині відомі місця масового вбивства представників ромської національної меншини, а саме: м. Сарни, м. Дубно, с. Воронки Вараського район, села Богданівка, Гуменники, Новомалин, Бистричі Рівненського району, с. Острожень Дубенського району.

Місцеві жителі так само, як євреїв, рятували ромів від розстрілів. Але їхній порятунок мав свою особливість. Перш за все, місцеві жителі попереджали ромів про наближення облав. Часто представники місцевої адміністрації видавали ромам фіктивні довідки про їхнє етнічне походження.

Представники ромського народу стали одними з перших жертв Бабиного Яру. У вересні 1941 року тут були розстріляні п’ять ромських таборів, серед яких більшість складали літні люди, жінки та діти. За свідками очевидців, на страту люди їхали з піснями та в традиційному яскравому вбранні.

Сьогодні у Міжнародний день Голокосту ромів серця наші сповнені болем і співчуттям. Пам’ять про етноцид ромів є невіддільною частиною нашої національної пам’яті. Це наше спільне горе, наша спільна трагедія.


Побачило світ видання: Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація. Матеріали науково-практичної конференції, Київ, 4 жовтня 2016 р. – К.: Укр. центр вивч. історії Голокосту, 2016. – 230 с.

Видання містить матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація», яку було проведено у Києві 4 жовтня 2016 р. спільними зусиллями Українського центру вивчення історії Голокосту, Українського інституту національної пам’яті, Національного музею історії України у Другій світовій війні, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. C. Грушевського НАН України за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє» (EVZ). Конференція стала можливою у результаті співпраці урядових органів, державних академічних установ, громадських інституцій та міжнародних організацій у справі гідного вшанування пам’яті ромських жертв Бабиного Яру та багатьох інших ромських громад, які загинули під час війни та окупації. Видання розраховано на всіх, кого цікавить доля етнічних груп на теренах України в роки Другої світової війни, проблеми колективної пам’яті, історії геноциду.