Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.
Цього року, поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.
Наприкінці травня 2022 року Верховна Рада України ухвалила рішення про створення Національного військового меморіального кладовища, на якому з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Це – світова практика вшанування воїнів, які віддали життя за свою країну. Такі кладовища є в США, Канаді, Франції, Польщі та інших країнах. А за рік до цього, в липні 2021-го, на державному рівні був прийнятий військовий поховальний ритуал. Знову ж таки, щоб у момент поховання віддати належні почесті загиблому (померлому) захисникові чи захисниці, щоб всі розуміли, що ховають не пересічну людину, а того / ту, завдяки кому існує держава Україна.
Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо.
Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.
Лист сина України
Привіт, моя матусю мила,
Я змерз в окопі, та я не скорюсь,
Я відчуваю за спиною крила,
Ти знаєш я нічого не боюсь…
Учора, як ревіли злісно гради,
Я відчував як сильно плачеш ти,
Не бійся, ми не кинем тебе мамо,
Ми переможемо, дійдемо до мети!
Бо ми нескорені , ми нездоланні,
Ми не впадем матусю, на коліна,
Скінчиться бій і завтра на світанні,
У лузі знов цвістиме кущ калини…
Ми не покинемо тебе єдину,
Бо любимо тебе понад усе,
Будеш щаслива, моя рідна Україно,
Я обіймаю серденьком тебе!
14.09.2017р Галина Британ
Мамине серце
В обіймах світанку, омите росою,
Заквітчане сонцем, заросле травою,
Видніється поле, на ньому хатина,
В хатинці матуся колише дитину…
Колише співаючи: «Спи милий сину,
Хай буде твій сон чарівний і щасливий…»
Співає матуся, і сльози ковтає,
Бо долю синочка свого уже знає.
І бачить – він виросте сильним, сміливим,
Боротись піде за свою Україну,
І там у вогні у пекельнім котлі
Лежатиме він на холодній землі.
Брати рятуватимуть свого солдата,
Та смерть не захоче від нього тікати,
І він полетить в небеса до Ісуса,
І тільки у сні ще прийде до матусі.
І скаже : «Не плач моя рідна, не плач,
Я поруч з тобою, за сльози пробач…
Матуся – то зболена наша країна,
Що плаче й горює за кожного сина,
Вона усе знала, коли колихала,
Коли ще маленьким для нього співала…
30.01.2017
Британ Галина Ярославівна
НЕСТЕРПНА БІЛЬ...
....Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них всі мають пам’ятати....
Ліна Костенко
Болить мені …Ти знаєш як болить?
Болить біда, що зараз в Україні.
Ця рана душу втомлену ятрить,
І сліз не можу втримати я нині…
Війна… Неоголошена ніким,
Вбиває і калічить українців.
І це наш брат? Та і чи був він ним?
Щоб убивати нас прислав чужинців.
Цей маразматик воювати звик.
Бо ж не своїх дітей кидає в пекло.
За хворий мозок, за імперський бздик,
Життя вже не одне навіки смеркло.
Болить мені…Ти знаєш як болить.
Ця рана не дає мені спокою.
І ця неоголошена війна,
Розв’язана «братерською» рукою…
Немає коментарів:
Дописати коментар