"Борець за свободу Володимир Винниченко" онлайн портфоліо
28 липня виповнюється 145 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка (1880-1951), видатного українського письменника, революціонера і політика.
Володимир Винниченко – один з найпопулярніших вітчизняних письменників початку ХХ століття, котрого високо цінували визначні класики нашої літератури і мистецтва, як талановитого українського письменника і драматурга, чиї п’єси мали за честь ставити кращі акторські колективи Європи. Постать Володимира Винниченка, на диво складна й суперечлива, завжди привертала до себе пильну увагу, навколо неї точилися суперечки, одні беззастережно приймали, інші – відкидали, а ще треті прагнули поставитись до його діяльності з урахуванням усіх складностей тої тривалої доби, коли він жив і творив. Перші літературні проби В. Винниченка відносяться до часу його навчання в єлисаветградській гімназії у 1899 pоці. Саме тоді було написано поему «Софія» (пізніша назва – «Повія»). «Силу і красу» він напише вже в Києві, ставши студентом університету…
В університеті Володимир створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії. Через кілька місяців Винниченка випустили «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але виключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісника» в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше – 1906 p.).
У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю – київську фортецю. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року. Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Киевской Старины». Через два роки В. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, проводив революційну агітацію та мандрував країною та написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші. З’явилась друком перша збірка оповідань «Краса і сила», що отримала схвальний відгук І. Франка.
У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Києві й посаджений у знамениту Лук’янівку, тюрму в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП. Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти». У 1908р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року – у Швейцарії, Франції (Парижі).
За кордоном активно співпрацював з низкою українських видань, разом iз Михайлом Грушевським видавав часопис «Промінь». У Парижі він одружується з Розалією Ліфшиць, яка стала не лише його музою, а й вірним другом на все життя. Протягом 1910-1913 pp. письменник жив у країнах Європи. У цей час у російському перекладі виходить твір «Чесноти з собою».
Повернувшись у 1917 р. до України, письменник став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду – Генерального Секретаріату. Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керівників Директорії – нового уряду Української Народної Республіки. Протягом 1924-1928 pp. «Рух» видав «Зібрання творів» В. Винниченка у 23 томах. У 1930-1932 pp. «Книгоспілка» підготувала до друку «Зібрання творів» письменника у 28 томах, багато оповідань і повістей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.
У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП(б)У, у якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі ЦК КП(б) 1933 року, і з того часу творчість Володимира Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім’я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста». За протест проти голодомору в Україні Винниченка охрестили «старим вовком української контреволюції».
Тим часом письменник жив з дружиною у Франції, в маленькому містечку Мужені, неподалік від Канн, у своїй невеличкій садибі, що була названа «Закуток». У великій матеріальній скруті, і в самотності. Коли на схилі років Володимир Кирилович звернувся до радянського уряду з проханням дати дозвіл на повернення, щоб хоч померти в Україні, письменникові грубо відмовили. 6 березня 1951 р. митець помер, похований на цвинтарі Мужена поблизу Канн у Франції.
Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, "новими горизонтами" і "обріями", з яких глядач має змогу проникати в глибини світу підсвідомості. Дійсно, Володимир Винниченко займає виняткове місце в українській літературі і, особливо, в^ історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського т.еатру, виведенню його на європейський рівень. Драми В. Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони відтворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — драм Ібсена, А. Чехова, М. Метерлінка, К. Гауптмана, А. Стрінд-берга. Драматург прагнув європеїзувати український театр, тобто "надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію...". Кожна п'єса Володимира Винниченка приховує в собі загадку, яку неможливо розгадати, "розшифрувати код" до кінця. Тому в кожного, хто всерйоз замислиться над суттю п'єс Винниченка, виникне власне сприйняття їх.
Нині Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірка "Краса і сила", романи "Заповіт батьків" "Записки кирпатого Мефістофеля", "Слово за тобою, Сталіне'" перший український науково-фантастичний утопічний роман "Сонячна машина", драми "Великий молох", "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Брехня", "Між двох сил", "Гріх".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Бойко Ю. Драма "Між двох сил" В. Винниченка як відображення української національної революції //Бойко Ю Вибрані праці.— К., 1992.
2. Гнідан О., Дем'янівська Л. Володимир Винниченко: Життя, діяльність, творчість — К 1996
3. Гречанюк С Володимир Винниченко: доба і доля // Гречанюк. С На тлі ХІХ століття — К 1990.
4. Дзеверін І. Про В. Винниченка та його ранню прозу // Винниченко В. Краса і сила — Повісті та оповідання.— К., 1989.
5. Жулинський М. Володимир Винниченко//Слово і доля. — К., 2002.
6. Історія української літератури XX століття. У 2 кн. Кн. і/За ред. В.Г. Дончика. — К 1993.
7. Мороз Л. "Сто рівноцінних правд": Парадокси драматургії В. Винниченка. — К.. 1994.
Антикварні шахи. Китай. 1900 р. 
_page-0001.jpg)
_page-0002.jpg)
_page-0003.jpg)
_page-0004.jpg)
_page-0005.jpg)
_page-0006.jpg)
