"З книгою жити - з добром дружити" онлайн-урок

Безмежна сила книжки, без неї людина – сліпа. Книга найбільш складне і велике чудо з усіх чудес, створених людством. А ще вона дарує нам радість пізнання, неймовірні пригоди і враження. 

Ледачому любі мед та пряник, а розумному- книги

Поки ледачий байди б’є , розумний з книжок знання бере

Книга для дітей, що волога для полів.

Книгу читають не очима, а розумом.

Книга корисна, коли її читають.

Книга – твій друг, без неї, як без рук.

Книга подібна воді – дорогу проб”є усюди.

Книга – не пряник, а дітей до себе манить

Книгу прочитав, на крилах політав

Книги читати – все знати

Книга мала, та серцю люба

Книга – дзеркало життя

Книга ростить людину

Для розумного книга – найгарніший подарунок

Книга для розуму – що теплий дощ для зерна

Мудра книга – твій розум

Книга – міст у світ знань.

Книга добру навчить, від дурного відверне.

Книги – ключ до знань.

Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5–7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона "Апостол".

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово "бібліотека" означає приміщення, де зберігаються книги ("бібліо" – книга, "тека" – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх "аптеками для душі", тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Сьогодні ми не знаємо хто написав першу книжку, як вона називалася. Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без книги. Книги – наші постійні супутники. Книга – джерело знань для школяра, студента, кожної людини. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для школяра, і для зрілого, досвідченого мужа. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.

Скільки книг треба прочитати, щоб бути освіченим, розумним, мудрим, щоб пізнати світ? Цього ніхто не знає. Читати потрібно все життя. Вік живи, вік учись.

Читають книги навчаючись, здобуваючи знання, читають і в час відпочинку.

Любов до книги з дитинства і продовжується все життя. Гарну книжку часто читаємо багато разів і кожен раз знаходимо в ній щось нове, цікаве, вражаюче. Такими книгами є Біблія, "Кобзар" Тараса Шевченка та багато інших – вони ніколи не старіють, не надоїдають. Вони – наші найперші порадники, друзі. Багато людей вважають книгу найкращим подарунком.

Отож, шануймо, бережімо, читаймо книги, бо у них мудрість, розум, знання людства, які створювалися впродовж тисячоліть. Книга – найбільший винахід людства.

Ким бути? Яким бути? На ці запитання дають відповідь книги.

Книга відкриває світ пізнання й сходження до одвічних життєдайних джерел цивілізації. Книги дарують нам цілющі зерна знань. Вони спонукають до творчого пошуку, прекрасних знахідок і відкриттів.

За всіх часів люди славили книгу. Як її тільки не називали: і джерелом мудрості, і цілителькою душі, сонячним сяйвом і рікою, що живить Всесвіт. Книга завжди ототожнювалась із світлом, яке, незважаючи ні на що, намагались загасити варвари, знищуючи книжкові скарби. Книга і сьогодні – важливе джерело знань.

Цікаво знати
– Основною формою занять у середньовічних університетах, школах було читання книг: викладач читав книжку й пояснював незрозумілі місця. Чому ж студенти не читали цих книжок самі? Тому, що книжки тоді в ще не друкувалися, а переписувалися. Такі книжки були дорогі й малодоступні, будь-хто їх читати не міг. Ось звідси й походить вислів "читати лекції". А книги тоді були не схожі на наші: вони писалися великими літерами, а тому були гігантського розм. Іру – до півметра і більше. Через вагу й розміри носити з собою таку книгу було майже неможливо. Коштували вони дорого, а щоб їх не вкрали, то часом доводилося прив’язувати їх до столу ланцюгами.

– Найдавнішою книгою України є Велесова книга – пам’ятка писемності ІХ століття. До найдавніших книг, творів написаних в Україні є "Слово о полку Ігоревім", Пересопницьке Євангеліє, "Київські глаголичні листки" та інші. Першою друкованою книгою, яку написав українець, була книжка (1483) вченого ХV ст. Юрія Дрогобича.

– Якби зібрати всі терміни з усіх галузей наук, то це був би "контейнер" на мільйон або навіть більше слів.

– Найвидатніші книги писалися на пергаменті. Це оброблені телячі шкури. Їх старанно вишкрябували з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на раму, сушили, а потім обрізали – і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний "папір". Пергамент був значно міцніший і не псувався так швидко, як папір. В Україні користувалися ним до ХVII століття.

– Перші книги, видані сучасною українською мовою були: "Енеїда" І. Котляревського (1798), "Українські народні думи" (1834), записані М. Максимовичем, "Кобзар" Тараса Шевченка (1840) ...

– Творча спадщина видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача Івана Франка величезна – понад 130 томів (книг), проживши неповних 60 років. Надруковано поки що тільки 50 томів.

– Однією з найменших у світі книг вважається "Кобзар" Тараса Шевченка, створений українським мікро гравером Миколою Сядристим. Книжка має 12 сторінок, кожна з них 0,6 квадратних міліметра. Перегортати сторінки можна тільки загостреним кінчиком людського волоса. Книжка зшита павутинкою завтовшки 0,002 мм. Обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. Її прикрашає портрет Тараса Шевченка, а також зображена хата, в якій він народився. На малесеньких листках через мікроскоп можна прочитати 75 рядків невмирущих поезій поета.

– Швидкість читання 160річної киянки Ірини Іванченко – 163333 слова за хвилину з повним засвоєнням прочитаного. Це досягнення офіційно зареєстровано в січні 1990 року. Дівчина проходила спеціальну підготовку в Київському "Центрі розвитку мозку". А неофіційний рекорд в швидкості читання – 416250 слів за хвилину – належить теж 16-річній киянці Євгенії Олексієнко (1989 р.). Тільки хвилину часу потрібно було дівчині щоб прочитати книжку середнього формату ... Зміст прочитаного вона переказує годинами, не пропускаючи найменших дрібниць.

Народ про книгу
Хочеш пізнати світ – читай книжки.
Мудра книжка – безцінний скарб.
Книга – джерело знань.
Книга – найкращий порадник.
Книга вчить, як на світі жить.
Хто багато читає, той багато знає.
Гарна, мудра книга як вірний друг.
Книга – найкращий подарунок.
Золото добувають із землі, а знання - із книг.
Хочеш багато знати – читай книжки.
Хто багато читає, той горе забуває.
Книжка – найдивовижніший винахід людства.
З молоду даремно час не чай, а книжки читай.
Хто багато читає, той швидко на ноги стає.
Як хочеш багато знати, то треба книжки читати.
Не на користь книжку читати, коли вершки лише хапати.
Видатні люди про книги
Хто полюбить книгу,
той далеко піде у своєму
розвитку. Книга рятує
душу від Здерев’яніння.
                                              Тарас Шевченко.
Книжки – це величезне багатство.
                                              Володимир Сосюра.
Люди перестають мислити, коли перестають читати.
                                              Д. Дідро.

Життя без книг – це хата без вікна,
                                              Д. Павличко.

Серед книг, як і серед людей, можна потрапити в гарну і погану компанію.
                                              К. Гельвецій.

Читаючи в перший раз гарну книгу, ми переживаємо ті ж почуття, як і знайомство з новим другом. Знову прочитати вже прочитану книгу, значить знову побачити старого друга.
                                              Вольтер.

Сучасна людина знаходиться перед Гімалаями бібліотек в особі золотошукача, якій треба відшукати крупинки золота в масі піску.
                                              С. Вавилов.

... кращі з книг – ті, які дають більш за все поживи для роздумів, і при цьому на різні теми.
                                              А. Франс.

Книга – це духовний заповіт одного покоління іншому, порада вмираючого старця юнакові, який починає жити ...
                                              О. Герцен.

Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, - має майбутнє.
                                              О. Дюма-син.

Яке величезне багатство може бути в маленькій дібраній бібліотеці. Компанія наймудріших і найдостойніших людей, вибрана зі всіх цивілізованих країн світу на протязі тисяч років.
                                              Р. Емерсон.

Секрет всесвітнього вічного успіху книги в її правдивості.
                                              О. Бальзак

... істинно вчені бувають не ті, що читають багато, але ті, що читають корисне.
                                              Арістіпп.

95 років з дня народження Ю. Мушкетика

Письменник, прозаїк, Герой України, Юрій Михайлович Мушкетик відомий у сучасній українській літературі як автор багатьох нарисів, оповідань, повістей і романів. У своїх книгах він висвітлює вічні проблеми справедливості, людської моралі, обов'язку перед собою та суспільством, духовного становлення людей у різні історичні епохи.

Народився 21 березня 1929 року у с. Вертіївка, нині Ніжинського району Чернігівської області. Закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка, потім аспірантуру при кафедрі української літератури. Працював головним редактором журналу «Дніпро», І-им секретарем правління Київської організації Спілки письменників України. Був головою Національної Спілки письменників України. В 1954 році у видавництві «Радянський письменник» вийшла перша повість «Семен Палій». У 1957 році ‑ роман «Гайдамаки». Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним – з’явилися романи: «Серце і камінь», «Жорстоке милосердя», «Старий у задумі», «З'їж серце лева» тощо. В 1980 році Отримав Шевченківську премію за роман «Позиція». Творчість Ю. Мушкетика була й залишається за своєю тематикою на вістрі життя. Його висока естетична та громадянська позиція, гостропроблемні твори та їхня новаторська суть поставили автора в ряди борців за національне й духовне відродження. Твори Юрія Михайловича перекладені мовами багатьох країн.

21 березня – Всесвітній день поезії

Люблю поезію…Вона ,немов струмок.

Що живить глибоко душі коріння.

Люблю поезію, читати поміж строф

Мистецтвом слова вишиті картини.

Люблю поезію,метафори красу

Й мелодику у наголосі змінну.

У кожній римі,щось своє знайду 

І теплим спогадом в душі  посію.

Люблю поезію,фантазії ефір,

Той хід думок туманно-загадковий

Що згодом перетвориться на вірш

Під вмілим пером майстра, в ду́же слово.

Люблю поезію,бо це глибинний світ,

Де кожен віддзеркалення шукає

Комусь ляга на душу «Заповіт»,

А хтось з любов’ю Іздрика читає.

Люблю поезію,а як же не любить?!

У кожного свої, на те причини

Мій читачу,занурюйся  углиб

Відчуй душею слів магічну силу.

Поезія – високий стяг душі.

Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»…

Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» – одна з важливих її якостей.

Саме 21 березня рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО був призначений Всесвітній день поезії. Це свято відзначається з 1999 року. Рішення про встановлення даного свята було прийнято в зв’язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.

Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.

Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами – в діалозі, який є гарантом миру.

Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з’явився 2004 року.

Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить: “Не люблю віршів всіляких поетів!”, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов’язково знайшов би собі поетів до душі.

 20 березня - Всесвітній день казки. 

Це свято виникло за ініціативи Швеції в 1991 році. Ці березневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

«Забута казка – це золоте намисто, яке впало на морське дно» – кажуть старі люди. Чи задумувались ви над тим, чому живуть і не вмирають народні казки! А безсмертні вони тому, що в них живе і не вмирає сам народ, казки упродовж віків були і залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя.Гортаючи сторінки улюблених казок, ви зрозумієте, що казки – то наші великі вчителі. Мистецтво казки полягає в тому, що вона гармонізує людину з навколишнім світом з одного боку, а з іншого – координує її в суспільстві, світі, вигаданому людьми.

  Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.

   Казки - це ігрові посібники для дорослих і дітей, що містять у собі сукупність настанов, які описують, зберігають і передають фіксований комплекс дій людини в його побутовій практиці. В них сформульовано інтегральне уявлення народу про сенс успіху людини та способи досягнення такого успіху.

  Мистецтво казки полягає в тому, що вона гармонізує людину з навколишнім світом з одного боку, а з іншого - координує її в суспільстві, світі, вигаданому людьми. Казка нівелює страхи навколишнього світу і пояснює встановлену систему взаємних обов'язків і прав світу вигаданого, щоб вони своєю чергою не викликали страхів.

  Завітайте до бібліотеки, де на вас чекають чудові казки з усього світу!

 

 Ларисі  Ніцой 55 років

Лариса Миколаївна Ніцой(Ляля Ніцой) народилася 17 березня 1969 року на Кіровоградщині в родині лікарів та вчителів. 1991 року закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут. Вважаючи своїм покликанням роботу з дітьми, відхилила пропозицію займатися науковою роботою і пішла працювати вчителем української мови та літератури в загально-освітню Кіровоградську школу. Багато уваги приділяла дітям із неблагонадійних сімей. Розробляла наочні і практичні матеріали, щоб зробити навчання українській мові цікавим. 1998 року на запрошення В’ячеслава Максимовича Чорновола разом із сім’єю Ляля Ніцой переїздить до Києва. Активно займається громадською та політичної діяльністю. Навчається за кордоном на курсах з виборчих технологій (NDI, IRI, Фонд Конрада Аденауера). Працює в Апараті Народного Руху України, пізніше – в партії «Реформи і порядок» та в Верховній Раді України помічником-консультантом. З 2010 року – заступник директора Центру Стратегічних Розробок.

        Ініціатор щорічного круглого столу «Книга на захисті дитячої душі», присвяченого Міжнародному Дню захисту дітей, за участі високих посадовців, письменників, діячів культури та освіти, Всеукраїнського руху «Дорослі читають дітям», Всеукраїнської акції «Почитай мені, татку!» Запропонувала святкування в Україні Всесвітнього дня письменника.

        Автор серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціатор першого письменницького флеш-мобу в Україні «Читаємо дітям». Одна з трьох авторів театрального українсько-білорусько-російського проекту – вистави «Ярик і дракон» для Мінського театру «Зьніч». Казки – Лариса Ніцой (Україна), сценарій – Лявон Нікіта (Білорусія), музика – Ілля Прудников (Росія).

        Уперше публікується 2001 року. «Казка про славного Орленка» – присвячена В. М.Чорноволу до річниці загибелі.

        У 2007 році стала Дипломантом міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», а в 2014 році – Лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Гілка золотого каштана» в галузі соціальної прози.

        Книги почала писати, занотовуючи історії, що розповідала синові на ніч. Казкові історії письменниці мають неабияке виховне значення, але написані без зайвих нотацій, моралізаторства.

        Лариса Ніцой надзвичайно уважна до дитячого світу, цікавиться психологією, колекціонує дитячі книжки та мультфільми. Захоплюється Фен-шуй. Любить облаштовувати своє житло, слухати музику, танцювати, організовувати свята. Вміє шити, в’язати, вишивати, плести макраме. Займається садівництвом. Вирощує екзотичні рослини. Закінчила курси ландшафтного дизайну, курси художньої фотозйомки.

        Любить фотографувати, подорожувати Україною. Мріє віднайти час для навчання живопису. А ще має ідею спорудження в Україні пам’ятника книзі – як символу нації, що постійно прагне до розвитку і вдосконалення.

        Письменниця переконана, що читання виховає достойне покоління нових українців і позитивно вплине на цілу країну.

Українська письменниця, педагог, громадський діяч. Ініціатор щорічного круглого столу «Книга на захисті дитячої душі», присвяченого Міжнародному Дню захисту дітей, за участі високих посадовців, письменників, діячів культури та освіти. Ініціатор святкування в Україні Всесвітнього дня письменника. Організатор Всеукраїнського руху «Дорослі читають дітям», Всеукраїнської акції «Почитай мені, татку!» Автор серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціатор першого письменницького флеш-мобу в Україні «Читаємо дітям».

До вашої уваги добірка книжок Лариси Ніцой

У родині собак, тата Лабра й мами Дори, народився синочок Лабрик. Малий швидко зростав і був спритним собачам. Якось Лабрик вирішив, що його мова, якою розмовляють усі собачки, груба. Захотів песик розмовляти лагідно, як киці, і став нявкати. Що з цього вийшло, читайте в книжечці.

Ви любите літечко? А купатися в озері? А засмагати на пісочку? А якщо поруч з Вами ще й друзі? Ярик каже, що це суперово! Одного сонячного дня … Думаєте, сталося щось погане? Зовсім ні! Одного сонячного дня… Але краще самі прочитайте! Згода?

Головні герої, Василинка, Любомирчик та Олежка, відправляються на пошуки скарбу. Вони потрапляють у пригоду, не остання роль у якій випаде двом бабусям. Одна з них поведена на приготуванні та споживанні їжі, а друга – фанатка спорту та здорового способу життя.

В сюжет цієї кумедної історії письменниця легко вплітає сучасну актуальну тему інвалідів у соціумі. Повість пересипана гумором, додає настрою та читається на одному диханні.

Надзвичайно добра і захоплива історія, яка сподобається як хлопцям, так і дівчатам. В ній заховано багато виховних моментів для дітей та їхніх батьків. Головного героя (Автомобільчика) в книзі наділили найкращими людськими рисами ― він щирий, сміливий, добрий та відданий. Чудові ілюстрації доповнюють загальну картинку, допомагаючи дитині зануритися в історію

У Вас аж голова йде обертом від примх Вашого маленького сонечка? Ви вже сто разів поцілували, двісті обійняли, триста запитали, що сталося, а Ваше ріднятко все одно комизиться? Тоді ця книжечка для Вас! Прочитайте її своїй дорогоцінній дитинці, адже герой цієї казочки своїм веканням так на когось схожий! 

                               

 

Масниця, Колодій або Туриниця?!

З 11 березня 2024 року починається Масниця. Вона продовжиться до 17 березня.

Як на масляному тижні з труби млинці летіли!

Ви млинці, млинці, млинці, ви бліночкі мої...

І сир, і сир, все летіло під поріг!

Ви млинці, млинці, млинці, ви бліночкі мої...

Неможливо уявити собі завершення зими без традиційного масляного тижня, за який кожен справжній українець встигає з’їсти таку кількість смачних млинців, що вистачить на весь рік. А чи знаєте ви, що Масляна – це одне з найдавніших слов’янських свят, тому що бере свій початок ще з дохристиянських часів, у період поклоніння язичницьким богам?

Як і всі давні слов’яни, праукраїнці вірили, що особливі ритуальні дії, проведені в певний час (танці, пісні, веселощі, перевдягання) можуть налякати богів смерті та мороку і змусити їх швидше піти, звільнивши місце для інших — тих, що дарували світло і пробуджували землю до життя. Тодішня релігія була досить практичною, господарською, хліборобською, тому й була міцно пов’язана з елементами сезонних циклів календаря.

Язичники відзначали Масницю на початку весни — приблизно в період весняного рівнодення. Саме тоді в наші широти нарешті приходило тепло, танули сніги, а природа набувала сили, необхідної для майбутнього врожаю. Сакральне наповнення цього свята включало три елементи — циклічне сприйняття часу, культ родючості землі, обов’язок продовження роду та пам’ять про предків.

Після встановлення християнства Масниця практично втратила свій сакральний зміст. З прадавніх традицій залишилися здебільшого веселі розваги, звичай пригощатися смачними стравами, напоями і взаємні гостини. Хоча відомо, що раніше неодмінними елементами свята були ще й високі багаття, де спалювали солом’яні опудала богині зими Морени та спільні трапези з ритуальними наїдками для вшанування померлих. Примітно, що в давні часи на Масницю люди зазвичай каталися на санчатах з гірок та будували снігові споруди (зими тоді були сніжними).

КОЛОДІЙ

На жаль, від головного дійства — стародавніх обрядів — до нас дійшли тільки уривки, наприклад, «колодки», які являли собою дерев’яні бруски для рук чи ніг і одягалися на молодих хлопців і дівчат, що не побралися за час шлюбного сезону. Саме від цього обряду походить інша, менш вживана і більш давня назва Масниці — Колодій, або Колодка.

ТУРИЦЯ

Ще одна, не дуже відома назва свята — Туриця. Вважається, що вона походить від стародавнього культу бога Велеса, якого ще називали Биком або Туром. Цікаво, що коли українці стали християнами, то почали замість свята Велеса відзначати на тижні Масниці пам’ять святого Власа, покровителя худоби.

ТИЖДЕНЬ МАСНИЦІ

Кожен з днів Масляниці має свою назву та особливості:

понеділок — «зустріч Масляної» — цього дня люди розкочували крижані гірки, робили солом'яне опудало, накривали столи з солодощами;

вівторок — «заграш» — хлопці та дівчата шукали собі наречених, молоді люди разом каталися з гірок і їли млинці;

середа — «лакомка» — цей день був присвячений святковим частуванням;

четвер — «розгуляй» — у данину цього дня влаштовували катання на конях, проганяли зиму і закликали весну;

п'ятниця — «тещині вечори» — цього дня існувала традиція, коли зять ходив з млинцями в гості до своєї тещі;

субота — «зовицині посиденьки» — люди збираються всією родиною за столом або їздять в гості до родичів з млинцями;

неділя — «прощена» — дата, коли рідні і близькі просять один у одного пробачення за свої вчинки. Прощена неділя є останнім днем перед початком Великого посту.