Пантелеймон Куліш стоїть у ряді трьох найвпливовіших і найвидатніших українських постатей ХІХ ст. – Шевченко, Куліш, Франко. В українському національно-культурному і визвольному русі середини ХІХ ст. вирізняється Шевченко, другої половини століття – Куліш, а останньої чверти ХІХ ст. – першого десятиріччя ХХ ст. – Франко. Звичайно, до цього чільного ряду близькі у ХІХ ст. – Костомаров, котрий, як історик і публіцист, здійснив величезний вплив на формування історичної та національної свідомості українців, другої половини ХІХ ст. – Драгоманов, який активно вводив українство у соціогуманітарний дискурс позитивізму, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. – Леся Українка і Грушевський. З цієї поважної когорти лише Куліш і Франко виявили себе як рясногранні і при тому першорядні літературні та наукові таланти, письменники і мисленники, а ще й громадсько-політичні діячі-подвижники, які цілеспрямовано й до останку самовіддано творили життєздатну українську націю.
Знаменно, що національно акцентована спадщина Куліша актуалізувалася щоразу, як тільки в Україні наставало чергове національне пробудження, а то й відродження. Так було у 1920-х роках за доби Розстріляного відродження, відтак 1969 року, коли 150-річчя від дня народження письменника національно свідома громадськість України відзначала в умовах деякого послаблення тоталітарного комуністично-русифікаційного тиску, так сталося особливо за часів Перебудови, а то більше виборення незалежности України.
А все-таки й досі діє інерція радянських часів, коли невгодний комуністично-окупаційній владі Куліш був то замовчуваний, то проскрибований, то навіть оббреханий. Повноправного повернення Куліша в нашу культуру за незалежної України, на жаль, так і не відбулося. А історичний досвід показує, що в національному і державницькому утвердженні українського народу, яке й досі залишається актуальним, бо раз у раз стає загроженим, потрібно спиратися на тривку націєтворчу й державотворчу спадщину минулого.
З українських письменників і мисленників ХІХ ст. двоє найглибше відчували і розуміли добу козацької України – її устремління, героїку, драму й трагедію. Це Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш. Обидва були родовиті українці, генетичне коріння обох сягало часів козаччини, яку вони увібрали в себе з дитинства, з родини, з найближчого оточення, з усної народної словесности, а відтак – її публікацій та козацької історіографії. По суті, вся діяльність Куліша – літературна, літературознавча, фольклористична, етнографічна, історико-дослідницька, журналістська і видавнича, громадсько-культурна й політична – від самого початку й до кінця була спрямована на те, щоб виправити історичну поразку повсталої козацької України, яка замість того, щоб здобути державну незалежність на всіх етнічних землях, потрапила в колоніальне рабство до сусідів.
Куліш невтомно й до останку працював для повноправного й повноцінного відродження українського народу, передусім його національної культури – мови, літератури, преси, гуманітарних наук, Церкви, і на цій основі – відродження української державности. При цьому Кулішева діяльність була україноцентричною і загальнолюдською – тою мірою, якою загальнолюдські цінності передбачають право нації на створення національної держави, захист національної мови та культури. Україна стала альфою і омегою Кулішевих помислів, діянь і борінь, його заповітної мети, любови, віри й надії. Ключовими питаннями для нього були не лише визвольна боротьба з агресивними сусідами, а й поглиблення самовизначення українців, виховання нації, самодостатньої і стійкої до асиміляції, з почуттям власної гідности, етнічної та національно-культурної окремішности й усвідомленням конечности власної держави. Дискурс націєтворення – центральний у Кулішевій діяльності. З націєтворчої мети, поетапної, поступової і водночас далекосяжної випливало питання методів і засобів боротьби за національне та соціальне визволення українського народу, яке гостро ставало на порядок денний з огляду на попередній український досвід, козацький і гайдамацький, на польський, натоді невдалий, збройний приклад виборення незалежности (поразки повстань – Косцюшка 1794 р., Листопадового 1830–1831 і Січневого 1863–1864 рр.), на сучасні Кулішеві історичні умови, у яких перебувала Україна, і стан свідомости українського народу та його готовність або не готовність до того чи того різновиду визвольних змагань. Куліш поставив перед собою та українською інтелігенцією завдання сформувати в українців такий рівень національної свідомости й політичної культури, який уможливив би їм, на його погляд, найефективніше, найпевніше і з найменшими людськими втратами виборення омріяної незалежности.
Маловідомі факти з життя Пантелеймонв Куліша
- цікавився ісламом та мав за свідка на весіллі Тараса Шевченка:
- батько Пантелеймона був із козацько-старшинського роду, тому Куліш мав право навчатися в університеті, втім, через відсутність відповідних документів, був лише слухачем лекцій у Київському університеті;
- автор першого українського історичного роману “Чорна рада”, який розповідає про боротьбу за гетьманство після правління Богдана Хмельницького;
- за романом “Чорна рада” у Київській кіностудії О. Довженка 2000-го року було знято телесеріал (9 серій);
- редактор першого українського часопису “Основа”;
- мав псевдоніми Панько Куліш та “Николай М.”;
- редагував і друкував твори Марка Вовчка;
- автор першої фонетичної абетки – “кулішівка”, згодом вона стала основою для друку “Кобзаря”;
- перекладав на українську мову Шекспіра, Ґете, Байрона, Шиллера, Пушкіна, Некрасова та інших;
- перекладач Біблії на українську мову, що в ті часи було рідкістю;
- Куліш перекладав Біблію 25 років, а коли рукопис згорів, дружина вмовила розпочати роботу заново, закінчив переклад вчений-фізик Іван Пулюй, який добре знав богослов’я;
- Тарас Шевченко був на весіллі Куліша боярином, або як зараз кажуть — свідком;
- на Полтавщині познайомився з Миколою Гоголем;
- його дружина була письменницею, творила під такими псевдонімами: Ганна Барвінок, А. Нечуй-Вітер;
- був арештований і ув’язнений через участь у Кирило-Мефодіївському братстві, а також за думки про “ймовірність окремої держави як Україна і написання двозначних творів щодо цієї теми”;
- жив у Санкт-Петербурзі і в Москві, хотів придбати хутір на Полтавщині, помер у Чернігівській області на власному хуторі в Мотронівці, також довгий час був у засланні в Тулі.
Немає коментарів:
Дописати коментар