30.1.25


30 січня виповнюється 95 років від дня народження Всеволода Нестайко
Заочна зустріч 

Всеволод Нестайко — автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні — 53 видання. Загальний наклад — понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

 Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині. Батько, Зиновій Нестайко, під час Першої світової війни був січовим стрільцем в австрійській армії. Після війни працював у Проскурові (нині – Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. У 1933 р. його звинуватили у шпигунстві (батько знав 5 мов), заарештували й відправили до ГУЛАГу, де він і загинув. Рятуючись від голоду 1933 року, мама – вчителька російської мови і літератури, з двома дітьми переїхала до своєї сестри в Київ і почала працювати в школі №56.

Коли Всеволоду виповнилося 11 років, почалася Друга світова війна. Навчання хлопець продовжував у підпільній школі, яку його мама організувала для дітей: «Щоб не дуже відстали, коли прийдуть наші». У 1974 році Всеволод закінчує десятирічку зі срібною медаллю, хоча через життєві обставини не вчився у п’ятому та дев’ятому класах. Курс дев’ятого класу він самостійно простудіював за два місяці й екстерном успішно склав іспити.

Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. З 1950 року, ще студентом, почав працювати літредактором-коректором й друкуватися в журналі «Барвінок». У 1952 році, отримавши диплом про вищу освіту, працює в редакції журналу «Дніпро», а потім – у видавництві «Молодь». Наступні три десятиліття – з 1956 по 1987 роки, завідує редакцією молодшого шкільного віку у видавництві дитячої літератури «Веселка». У 1956 році Всеволода Нестайка приймають до Спілки письменників України. З 1987 року він на творчій роботі. Помер 16 серпня 2014 року (на 84 році життя). Похований у Києві.

Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко було надруковано у журналі «Барвінок», коли йому виповнилося 24 роки. Перша книжка – збірка оповідань «Шурка і Шурко», вийшла у 1956 році. Про своє бажання стати дитячим письменником Всеволод Нестайко сказав так: «Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, – сонячно, весело, цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими». 

За 50 років письменницької діяльності він написав більше тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єс, більшість увійшла до золотого фонду української дитячої літератури. Загальний наклад видань – понад 2 мільйони примірників. Твори письменника перекладаються більш ніж 20 мовами світу, включаючи арабську та японську, і публікуються на всіх континентах. «Я пишаюся, що не вийшов із дитинства і зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі і дає сили творити», – зізнався Нестайко, коли у нього запитали, звідки він бере сили і натхнення.

1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до Особливого почесного списку Г. Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Останніми за ліком творами за життя письменника були повісті  «Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки» (2009 р.) і «Дивовижні пригоди незвичайної принцеси» (2010).

Твори В. Нестайка пронизані тонким ліризмом та доброзичливістю, їм притаманна щирість, світлий погляд на життя, надзвичайне почуття гумору та сутнісна глибина текстів. Юні герої й дорослі персонажі книг письменника – колоритні, вони розмовляють «живою» мовою, мають неоднозначні характери. Очима дитини письменник тонко підмічає та художньо-достовірно відтворює фальш і мізерію «дорослих» стосунків, філігранно вводить у сюжети своїх творів «недитячі» промовисті епізоди, що озвучують його власну позицію щодо важливих на той момент питань. Десятки цитат з його книг стали афоризмами, як, наприклад, такий: «Найголовніше, все-таки, в людині – це людяність».

В одному з інтерв’ю, відповідаючи на запитання, чи було в житті таке, за що нині соромно, щиро зізнався: «Не було ніколи, бо я не був функціонером, громадським діячем,… не посідав посад у Спілці… на зібраннях не бив себе в груди і не проголошував такого, за що сьогодні міг би червоніти».

     Творчість Всеволода Нестайка відзначена багатьма нагородами. Серед них премія імені Олександра Копиленка за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя» (1978), премія імені Лесі Українки за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1982), премія імені Миколи Трублаїні за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків», Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010), Відзнака «Золотий письменник України» (2012).

За творами Всеволода Нестайка знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди. Телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), а на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) головну премію (1969). Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984) та відзначено спеціальним призом на кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).

Легка, життєрадісна, сповнена гумору книга розповідає про веселі, дотепні пригоди зайчика, їжачка та їхніх однокласників, учнів спеціалізованої музичної лісової школи з ведмежою мовою викладання, а також про новостворений пташиний лісей. Для дітей молодшого та середнього шкільного віку .
Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку.
Чи знаєте ви, що окрім звичайних зайчиків існують ще сонячні та місячні? А мешкають вони у казкових країнах. Цікаво, як туди потрапити?.. Мерщій відкривайте книжку та знайомтеся з добрим хлопчиком Веснянкою. Він проведе вас Країною Сонячних Зайчиків, подружить з її жителями, розкаже, як він разом.
До книжки відомого українського письменника Всеволода Нестайка увійшли повісті, написані для школярів молодших і середніх класів. Дивовижні пригоди ваших ровесників, котрі потрапляють у карколомні ситуації, що виявляють і кращі, і гірші якості їхніх характерів і спонукають до роздумів.
Звичайні київські школярі, ніколи не думали, що їм доведеться розплутувати загадкові злочини. Проте хіба можна лишатися осторонь, коли поруч коїться неймовірне? А ще, коли в розслідуваннях беруть участь такі креативні капітани міліції?.. Надзвичайно цікаві повісті відомого письменника Всеволода Нестайка.
У цікавих, сповнених гумору повістях та оповіданнях, зібраних у книзі, розповідається про життя учнів молодших та середніх класів. Юні читачі з неослабним інтересом стежитимуть за веселими пригодами часом неслухняних, галасливих, щирих та чуйних дружних хлопчиків та дівчаток. 
Карколомні пригоди й чарівні перетворення, загадкові зникнення й несподівані з’яви, сміх, веселощі, сльози, розпач — усе це химерно переплелося в іскрометній і вигадливій повісті-казці Всеволода Нестайка. 

29.1.25

 

Маяки пам`яті  «Герої Крут. Незламність духу»

29 січня в Україні відзначають пам'ять героїв Крут - українських студентів, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році.

КРУТИ

Земля дрижала. Схід в огнях жеврів.
Сурміли сурми. Гримали гармати…
А в їх очах вогнистих і завзятих
Горів святий благословенний гнів.

Ішли, де білість сніжних полів,
Де смерть взялася з вітром танцювати;
Свистіли кулі… Рвалися гранати…
— і постаті майнули в вир вогнів.

І прогоріло… Порохом зайшло…
Могилок триста заросло травою.
А ти, як все, усміхнене село
Сниш сині сни в солодкому спокою.

Андрій Гарасевич



29 січня Україна відзначає День пам’яті Героїв Крут. Цього дня ми віддаємо шану стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як і сьогоднішні захисники України, стали на захист української держави та зупинили нападника.

Бій під Крутами - історія 

У кінці грудня 1917-го уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків дратувало проголошення Україною самостійності, тож Москва створила у Харкові окремий "український червоний уряд", який і оголосив війну незалежній частині держави.

Наступ більшовиків українське військове командування очікувало з полтавського напрямку - саме туди скерували свіжі та найбоєздатніші підрозділи. Але наступ почався з іншого боку. У грудні 1917-го станцію Бахмач на Чернігівщині - важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії - охороняв загін Першої української військової школи ім. Б. Хмельницького. На початку 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва - 1-ша сотня Куреня студентів Січових Стрільців. Це були студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Шевченка), гімназисти старших класів. Вони зайняли оборону біля станції Крути  - між Ніжином і Бахмачем, за 130 км від Києва.

Вранці 29 січня 1918 року розпочався наступ більшовиків на станцію Крути. За різними даними їх було від 4 до 6-7 тисяч. З українського боку в бою під Крутами брали участь 300-600 бійців. Бій тривав кілька годин: були відбиті декілька атак, бойові втрати більшовиків складали до 300 убитих, а ще поранені, полонені.

Аби уникнути оточення, українським військам віддали наказ відійти. Тоді, відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення. Взвод у сутінках втратив орієнтир і вийшов на станцію Крути, яку вже зайняли червоноармійці. Близько 30 юнаків взяли у полон, катували, а потім стратили.

Бій під Крутами - цікаві факти та значення

У бою під Крутами українські війська виконали наказ командування - наступ більшовиків було зупинено. Наші війська організовано відступили, руйнуючи за собою колії й мости. А Симон Петлюра мав час придушити повстання більшовиків, яке тоді ж розпочалося на заводі "Арсенал".

Саме цими днями тривали переговори між УНР і країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією). Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради - затримка більшовиків під Крутами дозволила це зробити.

9 лютого 1918 року був підписаний Берестейський мирний договір - УНР була визнана як самостійна держава, а її армія отримала підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками.

джерело https://www.unian.ua/lite/holidays/den-pam-yati-gerojiv-krut-data-istoriya-znachennya-12125199.html

27.1.25

 

235 років від дня народження Гулака-Артемовського
Заочна зустріч з письменником
     Цього року минає 235 років від дня народження знаменитого байкаря, класика нового українського письменства Петра Гулака-Артемовського. УНІАН пропонує згадати, яким був шлях письменника - від хлопчика з бідної родини до ректора Харківського університету, а також його творчість, що подарувала українській літературі байку-казку та байку-приказку.
Письменник, перекладач, байкар Петро Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року на Черкащині, в Городищі, у сім'ї священика. В 12 років став сиротою, ріс бідно. Пішов навчатися до бурси Києво-Могилянської академії. За спогадами самого Гулака-Артемовського, то був час, коли він їв недоїдки на базарі, одяг латав сосновими шпильками, а додому на канікули йшов пішки або плив на плотах по Дніпру.  Після навчання, у 1813 році Гулак-Артемовський почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках польських поміщиків на Волині. У 1817 році переїхав до Харкова і вступив до університету - вільним слухачем словесного факультету. Незабаром почав тут викладати: спочатку польську мову, потім історію, географію, статистику. Це стало його покликанням - природжений лектор, він подавав матеріал надзвичайно захопливо.

Після навчання, у 1813 році Гулак-Артемовський почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках польських поміщиків на Волині. У 1817 році переїхав до Харкова і вступив до університету - вільним слухачем словесного факультету. Незабаром почав тут викладати: спочатку польську мову, потім історію, географію, статистику. Це стало його покликанням - природжений лектор, він подавав матеріал надзвичайно захопливо.

 Іншим покликанням Гулака-Артемовського було письменство. Він товаришував з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, польським поетом Адамом Міцкевичем, Яхненками та Симиренками. Сам став автором віршів, байок, романтичних балад - саме він заклав в українську літературу основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади й подав приклад майстер­ного віршування.

Найперший вірш Гулака-Артемовського українською мовою з’являється у 1817 році. Але відомим поет став у 1818-му - тоді в журналі "Украинский вестник" опублікували антикріпосницьку сатиричну байку-казку "Пан та собака". На той час вона стала одним із найгостріших творів української літератури й однією з найвідоміших байок донині, цитують її й досі:

"Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума догодити!"

 У 1820-ті Гулак-Артемовський публікує байки "Солопій та Хівря", "Тюхтій та Чванько" (1819), "Дурень і Розумний", "Цікавий і Мовчун" (1820), "Батько та Син", "Рибка", "Дві пташки в клітці" (1827) - у них піднімає життєві проблеми соціального характеру. Тоді ж створює першу українську романтичну баладу "Рибалка". Активно друкується в "Українському віснику" та стає одним із засновників "Українського журналу". Його творчість нині називають "веселим смутком мудреця".


Цікаві факти з життя
  • Найчастіше з прізвищем Гулак-Артемовський повязують автора першої української опери "Запорожець за Дунаєм"  - Семена Гулака-Артемовського, але той був племінником байкаря.
  • Походження свого прізвища письменник пояснював так: від "Івана Гулака, який жив у селі Артемовську. За розгульне життя місцеве населення прозвало цього Гулака "Гулякою", і, щоб не плутати з іншими представниками роду, стали звати Гулякою Артемовським".
  • Страшним ударом для Гулака-Артемовського стала раптова смерть коханої дівчини. Її заможні батьки були рішуче проти їхнього союзу з Петром, дівчина зів’яла на очах та померла від сухот. Пізніше в епіграфі до байки "Тюхтій та Чванько" Гулак-Артемовський напише:

Мої дні - це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання - ці солодкі чари для багатьох сердець - для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших.

  • У Харківському університеті Гулак-Артемовський пропрацював понад сорок років. Перші 13 років на роботі викладачем Гулак-Артемовський працював, не отримуючи зарплатні. 
  • Тарас Шевченко засуджував Гулака-Артемовського - мовляв, той "у пани постригся". Водночас його переспів оди Горація Шевченко назвав "геніальною пародією".
  • Гулак-Артемовський був одружений двічі. Спочатку з француженкою Луїзою, яка невдовзі померла, залишивши двох синів. Вдруге поет одружився з бідною дівчиною Єлизаветою - у них було одинадцятеро дітей.
  • Помер Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865-го у Харкові - під час ранкового богослужіння у церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Це свято він особливо любив. 
    До книги увійшли оригінальні та перекладні поезії, статті, листи. У кращих творах, насамперед байках та баладах, поет порушував актуальні проблеми часу, піддавав критиці самодурство, аморальність та жорстокість панів, висміював пихатість дворян, бюрократизм чиновників.
    Гулак-Артемовський заклав основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади, збагатив літературну мову, показав приклад майстерного віршування. Найпліднішими у творчості поета були 20-ті роки XIX ст. У цей період він публікує байки «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько» (обидві 1819), «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун» (обидві 1820), «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці» (всі 1827), в яких торкається життєвих проблем, часом соціального характеру.







24.1.25

Марусі Чурай 400 років

Згідно з переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році й жила у Полтаві. Вона була дочкою козацького сотника Гордія Чурая, який став одним із лідерів антипольського повстання. Їхній будинок у Полтаві нібито стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, що зберігся досі. Батько Марусі був старшиною під час повстання Острянина і був спалений на багатті у Варшаві як бунтівник.

Маруся лишилася жити з матір'ю. Дівчина вирізнялася неймовірною красою та мала багато залицяльників, серед них був молодий козак Іван Іскра. Але вона була закохана в іншого — Гриця Бобренка, сина хорунжого Полтавського полку, з яким таємно заручилася.

Незабаром, у 1648 році, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Маруся Чурай чекала на нього чотири роки, проте коли хлопець повернувся, виявилося, що він покохав іншу — дівчину Ганнусю із заможної сім'ї.


Важко переживаючи зраду, Маруся Чурай вирішила отруїти себе зіллям. Але отруту випадково випив Гриць, коли прийшов на зустріч із Марусею.

Полтавський суд засудив Марусю Чурай до страти, але її амністували універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. В універсалі йшлося:

"В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити".

Дівчина ходила на прощу до Києва для покути, але, повернувшись у 1653 році до Полтави, померла у 28 років, не витримавши загибелі коханого. Також існують дані, що вона померла від сухот або стала монахинею.

Чи існувала насправді Маруся Чурай

Про Марусю Чурай немає жодних документальних відомостей, щодо історичності її постаті тривають дискусії. У виданні "Русский биографический словарь" є стаття історика й архівіста В. Гарського (Вадима Модзалевського) "Маруся Чурай", де він пише: "З пісень, що безумовно належать Марусі, найбільш відомі «Віють вітри», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Сидить голуб на березі», «Котилися вози з гори» та ін". У статті М. Голіцина про Марусю Чурай сказано, що вона була "імпровізаторкою українських пісень і однією з найкращих співачок свого часу".

Також автор історичної повісті "Маруся — малоросійська Сафо" Олександр Шаховський, яка була видана у 1839 році в книзі "Сто русских литераторов", на початку твору вказав, що "зміст заснований на історичних фактах". Шаховський не був фольклористом, а відомості про героїню одержав від Григорія Квітки-Основ'яненка, що цікавився розповідями про Марусю Чурай і зібрав про неї велику кількість матеріалів, які були втрачені разом з архівом письменника.

Низка українських літературознавців вважає, що Шаховський вигадав Марусю Чурай. До прикладу, літературознавець і фольклорист Михайло Возняк припускав, що "лише на фантазії побудована пісенна творчість Марусі Чураївни, якій поприписувано кілька пісень (...) Сталося це, правдоподібно, з легкої руки недосвідченого знавця України кн. Шаховського, що в повісті «Маруся, малороссийская Сафо» підсунув героїні з часів Хмельниччини цілком довільно написання згаданих пісень".

Пам'ятник Марусі Чурай у Полтаві. 


Найвідоміші твори, авторство яких приписують Чурай

Маруся Чурай або її збірний образ уособлюють першу українську жіночу романтичну лірику. За легендою, дівчина віршувала і наспівувала навіть у звичайних розмовах, і її рядки вмить підхоплювали інші – так вона стала знаною не лише на Полтавщині, а по всій Україні.

Марусі Чурай приписують авторство таких пісень, як "Засвіт встали козаченьки" (інша версія "Засвистали козаченьки"), "Віють вітри, віють буйні…", "Сидить голуб на березі", "Зелененький барвіночку", "На городі верба рясна", "Котилися вози з гори", "Шумить-гуде дібровонька", "В кінці греблі шумлять верби", "Ой у полі вітер віє" та "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці".

Пісні "Засвистали козаченьки" та "Ой, не ходи, Грицю", авторство яких приписують Марусі Чурай. З віденського видання 1916 року

Твори про Марусю Чурай

Постать Марусі Чурай надзвичайно приваблювала українських авторів, про неї написано чимало творів. Перша спроба показати справжні події з життя народної піснярки належить драматургові Григорію Бораковському — він написав драму "Маруся Чурай — українська піснетворка" зі слів старого козака з Полтавщини.

Письменник Кирило Тополя створив п'єсу "Чари", Левко Боровиковський написав "Чарівницю", Степан Руданський – "Розмай", а Володимир Александоров оперету "Ой не ходи, Грицю…". Марко Кропивницький створив п'єсу "Дай серцю волю, заведе в неволю", а Михайло Старицький описав історію у драмі "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці".

Згодом віршовану драму з авторськими домислами написав Володимир Самійленко, Ольга Кобилянська створила повість "У неділю рано зілля копала". Були також написані історична п'єса "Маруся Шурай" Івана Микитенка, драматична поема Івана Хоменка "Марина Чурай" та "Дівчина з легенди" — драматична поема Любові Забашти й поема "До тієї Чураївни (Парубоцька балада)" Бориса Олійника.

Одним із найвідоміших творів і класикою української літератури став історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко. Його відзначили Шевченківською премією у 1987 році.

Літературознавець Іван Дзюба був найвищої думки про "Марусю Чурай" Ліни Костенко: за його словами, роман нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює велику ідею. "Поетичний матеріал розгортається «сам із себе» за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов'язаністю, взаємопідсиленням".

Критик і літературознавець Михайло Слабошпицький відзначає історичний роман Ліни Костенко як один із найкращих зразків українських творів XX століття:

"«Маруся Чурай» Ліни Костенко — не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це — партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як «Маруся Чурай», значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова — воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".


22.1.25

«Соборна. Вільна. Неподільна»
Патріотичний онлайн-інформ
Лунає пісня солов'їна
І вітер віє степовий.
Моя соборна Україна
Знов зустрічає день новий.
Послухай, брате-українцю,
Хоч історично склалось так,
Що територія різниться,
Одна земля у нас, однак.
Ми з вами – це одне єдине,
Ми – це родина: ти і я.
Дві сторони у України,
Та Україна в нас одна.
А ми усі сини і дочки,
Неначе в морі кораблі,
Розкидані по всіх куточках
Всеукраїнської землі.
А наша єдність нездоланна,
Бо в нас тече козацька кров.
За скільки літ нас не здолали,
А отже вистоїмо знов.
Яка ж вдалась сьогодні днина!
Що хочеться співать пісень
Моя соборна Україна
Знов зустрічає новий день.

22 січня в Україні відзначають День соборності. У цей день у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

Ідея соборності завжди була наріжною й актуальною для українців. Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе. Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі та основоположна подія для українського державотворення. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.

Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.

Цікаві факти про День Соборності України

  • Вперше День Соборності на державному офіційно відсвяткували 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була найбільш масова демонстрація українців за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини, адже зібралося понад 30 тисяч людей.
  • Хоч і свято було утвердженим, однак у радянські часи його вважали контрреволюційним, тому повністю ігнорували та намагались стерти з пам'яті та свідомості українців.
  • В сучасній країні День Соборності вперше провели на державному рівні аж у 1999 році.
  • Головною традицією та символом Дня Соборності є "живий ланцюг". Вперше такий з'явився ще у 1990, коли більш як мільйон українців взялись за руки та з'єднали Київ та Львів.

Із джерела   https://maximum.fm/novini_t2  

     

18.1.25

 

18 січня в усьому світі відзначають День тлумачного словника.

Тлумачний словник – це словник, куди мають потрапляти усі-усі слова мови і там можна переглянути їх значення! 

Тлумачний словник — словник, що подає лексико-фразеологічний склад мови з поясненням значення, граматичних та стилістичних особливостей уживання реєстрових одиниць.

До тлумачних словників іноді вносять також такі менш обов'язкові лексикографічні параметри, як вимова, правопис словоформ, етимологія, перша писемна або словникова фіксація, наведення синонімів та антонімів, іншомовних відповідників тощо.

Тлумачні словники найповніше реалізують дві основні функції лексикографії: опис і нормалізацію словникового складу мови.

В історії словникарства окремих націй жанр тлумачного словника з'являється порівняно пізно — залежно від рівня національної самосвідомості та мовної культури народу і вироблення лексикографічної техніки. Укладанню тлумачного словника передує процес створення лексичної картотеки, а останнім часом — цифрового фонду національної мови.

До вашої уваги невеличка добірка словників






11.1.25

Моя доня – мої крила, по життю мої вітрила. 


 МОЯ ДОНЯ

Моя доня – мої крила, 

По життю мої вітрила. 

Моя втіха, моя радість, 

Моя найсолодша сладість… 

Моя доня – мої зорі, 

Теплий бриз в моєму морі. 

Це мій найцінніший скарб, 

Палітра різнобарвних фарб. 

Моя доня – мене частинка, 

В очах яскравая іскринка. 

Моя гордість і життя, 

Мій сенс, моє серцебиття. 

Добро, турботу…тільки чисте 

Вплітаю в донине намисто. 

Встелю життя заквітчане 

Лети лиш з радістю обвінчана!!!

Ірина Ріша

 

Доньки — усі такі різні, але кожна особлива по-своєму. Вони дарують радість та приводи для гордості для батьків. День доньки за останні роки широко набув популярності та безсумнівно є дуже важливим святом для батьків та їхніх донечок.

Історія свята

Достеменно невідомо, звідки походить це свято, а в інтернеті можна знайти чимало версій його появи. Та головна версія започаткування свята походить з Індії. Саме у цій країні вирішили запровадити День доньки після ініціативи індійських чоловіків. У такий спосіб вони хотіли вшанувати своїх дочок.

В Україні традиційно це свято проводять у сімейному колі. Батьки вітають своїх дочок та дякують їм за позитив, щастя та гордість. Також буває, що цей день проводять у колі близьких на природі, наприклад, у лісі чи в парку.

Крім того, батьки можуть привітати свою доньку та зробити їй якийсь подарунок, наприклад, квіти, прикраси, одяг, парфуми тощо.

Люба наша донечко,
Сяй, неначе сонечко,
Як веселка, вигравай,
Як промінчик, зігрівай!
Щебечи, неначе пташка,
Розквітай, як та ромашка,
Як тополька, будь струнка,
Як струмочок, будь дзвінка,
Будь, неначе вир, бурхлива!
Люба доню, будь щаслива!

Пропонуємо до вашої уваги добірку книжок за ціїю тематикою