185 років «Батьку українського театру» Марку Кропивницькому

22 травня минає 185 років від дня народження «батька українського театру», видатного українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча, композитора Марка Кропивницького. Саме він створив національний театр, широко відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. М. Кропивницькому належить чільне місце у формуванні оригінального українського репертуару і це в той час, коли в середині ХІХ століття театр і драматургія в Україні перебували в занепаді через утиски царської влади (згадаймо Емський указ та Валуєвський циркуляр).

Марко Кропивницький відмовився грати на сцені імператорського театру. Згодом він написав: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні пошанівок… Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милої серцю моєї України на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив».

 (рік прийняття Валуєвського циркуляру) М. Кропивницький написав свою першу драму «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить». Ця п’єса згодом, після кількох редагувань, увійшла до репертуару українського театру під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю». Театр відтісняє на другий план його службову кар’єру.

Колосальний вплив на долю Марка Кропивницького мала зустріч в Бобринці з майбутнім відомим драматургом і актором Іваном Карпенко-Карим. Їх об’єднало велике бажання служити улюбленій справі. Обоє брали участь в аматорських виставах. Протягом 1863-1864 рр. бобринецькі актори поставили понад 40 найрізноманітніших п’єс, де Марко Кропивницький зарекомендував себе як талановитий актор, а згодом і очолив цей аматорський драматургічний гурток.

Софія Тобілевич у спогадах про Марка Кропивницького зауважувала: «Весела, привітна вдача, чудовий голос, вроджений талант майбутнього великого артиста єднав йому всюди друзів».

Після смерті батька М. Кропивницький розпродав майно і з повітового містечка переїздить до Одеси. Мав намір здобути вищу освіту, хотів вступити до технологічного інституту чи університету. Але сталося інакше. 70-х роках в Одеському народному театрі почалась його сценічна біографія. Від часу дебюту до створення першої професійної трупи тривала копітка, напружена праця.

Восени 1882 року в Єлисаветграді Марко Кропивницький створює професійну трупу, з діяльності якої починається новий етап розвитку театрального мистецтва України. З Єлисаветграда трупа невдовзі вирушила на гастролі до Києва, Харкова, Чернігова, Полтави, Ростова-на-Дону, Петербурга.

М. Садовський у своїх «Театральних згадках» писав: «Слава трупи в Петербурзі росла з кожним днем. Квитки на вистави продавали на тиждень раніше і вся вулиця Мойка, що вела до театральної каси, була запруджена людом усіляких рангів».

Марко Кропивницький умів відшукати і виховати для сцени найталановитіших митців. Його учнями були М. Заньковецька, П.Саксаганський, М.Садовський, Г.Затиркевич-Карпинська, І.Карпенко-Карий, М.Садовська-Барлотті, які своєю творчістю утвердили народність мистецтва українського театру.

Успіх театру корифеїв – це заслуга Марка Кропивницького. Його ім’я стало символом театральної епохи. Його театр служив одним з джерел культурного відродження пригнобленої нації.

«Не можна забувати, що той потрійний труд, який виконував Марко Кропивницький, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем, вимагав сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Усі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, усі його учні, включаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Кропивницького як в артиста, режисера і великої душі людину», – так згадувала актриса Софія Тобілевич, дружина І.Карпенка-Карого.

Важко переоцінити заслуги Марка Кропивницького перед Україною: театральний діяч, просвітитель, борець за звільнення України, драматург, режисер, новатор, своєю працею він всіляко закликав берегти дух нації, захищати його права на власну культуру. За своє життя він зіграв понад 500 ролей, написав близько 50 п’єс, створив український професійний театр. І сьогодні не сходять зі сцени його драми і комедії «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай або ж павук», «Чмир». Його п’єси разом із п’єсами двох найвизначніших драматургів того часу, М.Старицького та І.Карпенка-Карого, дали поштовх для розвитку драматургії і театру. На цих творах виросло нове покоління українських драматургів, серед яких Леся Українка, В.Винниченко, О.Олесь, С.Черкасенко.

Кропивницький, Володимир Маркович. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького: спогади про батька / Володимир Кропивницький; авт. передм. В. О. Сахновський-Панкєєв; авт. приміт. Петро Перепелиця. - К.: Мистецтво, 1968. - 214 с.: іл. - Бiблiогр. в пiдрядк. прим.

Побудований на мемуарах і документальних матеріалах, твір автора воскрешає для сучасників картину життя і творчої діяльності (переважно першого десятиліття ХХ ст.) прославленого українського митця.

У книзі читач знайде багато цікавого з родинної хроніки М.Л.Кропивницького, з його життя на хуторі Затишок біля Куп’янська, довідається про зв’язки митця з діячами культури тощо.

Книга Володимира Марковича Кропивницького – цінний матеріал для фахівців театру, для всіх шанувальників таланту геніального митця.

Спогади про Марка Кропивницького: Збірник / Упоряд. П.П.Перепелиці і В.П.Яроша; Вступна ст. П.П.Перепелиці; Приміт. В.П.Яроша. - К.: Мистецтво, 1990. - 215,[1] с.: 9 арк. портр.

До збірки увійшли спогади сучасників – діячів української сцени і шанувальників драматичного мистецтва – про життя видатного українського актора, драматурга і організатора театральної справи Марка Лукича Кропивницького.

Шурапов, Володимир Петрович. Марко Кропивницький та його спадкоємці: історичний нарис / Володимир Шурапов. - Кіровоград: КОД, 2010. - 391 с.: портр., фото.кол., фото, іл. - Бібліогр.: с. 383-390

Перед вами – 125-річний шлях Театру Марка Кропивницького, заснованого ним 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді. М.Кропивницький виконав титанічну роботу, зводячи храм Добра, Світла і Духовності на пустирі глупої ночі чорної імперії зла. Справу корифеїв продовжили учні Марка Кропивницького, а потім славні традиції корифеїв підхопили наступні покоління, і, не розгубивши їх, донесли до сьогодення. Адже людинознавчий аспект творчості корифеїв дає надію на духовне відродження нації, як єдиний порятунок від морального і фізичного знищення. За К.М.Окуньковою, - це не лише художня енциклопедія життя українського народу ХІХ століття, це історія, яка осмислює саму себе, це партитура вічних мотивів духовного буття народу.

                        

"Ми різні, але ми єдині"

В Україні офіційно встановлено нове свято – День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, яке відзначатимуть щорічно 21 травня. Цей день символізує єдність українського народу, незалежно від етнічного походження, спільне прагнення жити, творити і захищати країну разом

У світі існує безліч визначень нації і безліч ознак, які їй притаманні. Проте є нації, що не мають спільної мови, території чи державності. І, зрештою, те, що у визначальний спосіб окреслює націю, це прагнення бути разом. День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття якраз про це – про прагнення українців бути разом, бути разом попри різне етнічне походження та, можливо, різні моделі культурної пам’яті вони хочуть бути разом – разом боронити свою країну і відновлювати її, разом плакати і сміятися, разом сваритися, а потім обов’язково миритися.

В Україні встановлено новий день – День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, яке щорічно відзначатимуть 21 травня. Відповідний Указ від 27.12.2024 №883/2024 підписав Президент України Володимир Зеленський.

Цей день є також символом спротиву знеособленню, яке несе оскаженіла імперія. В Україні багато людей, яких у минулому позбавили свого етнічного коріння, бо були часи, коли небезпечно було бути поляком, німцем, євреєм чи представником іншої національності. День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття якраз про те, що люди відновлюють пам’ять про своє етнічне походження і водночас усвідомлюють спільність усіх націй у річищі єдиної політичної нації.

Джерело: 7eminar

Пропонуємо до вашої уваги книжки що висвітлю.ть історію та культуру українського розмаїття

«Наші інші. Історії українського різноманіття» автора Олеся Яремчук

Вірмени, німці, турки-месхетинці, євреї, румуни, шведи — Україна є домом для десятків різних народів, і кожен додає їй барв і повноти. Репортерка Олеся Яремчук об’їздила багато поселень, від гамірних міст на Донбасі й Буковині до тихих сіл Бессарабії та Закарпаття, щоб задокументувати, як наші національні меншини живуть нині та яку пам’ять бережуть про своє минуле. У цій книжці зібрано чотирнадцять щемких і пізнавальних історій, історій людей і народів, які творять українську спільноту.

Олеся Яремчук — українська журналістка, репортерка. Народилася 1991 року у Львові, де здобула журналістську освіту. Працює над дисертацією «Подорожня антропологія в літературних репортажах Йозефа Рота». Навчалася і стажувалася в Гамбурзі, Бонні, Мюнхені, Відні. Пише для газети «День», журналу «New Eastern Europe», онлайн-видань «Літакцент» і «The Ukrainians». Спеціалізується на темах культурної та національної ідентичності, пограниччя. Лауреатка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» від видавництва «Темпора» (2014). У 2016 році стала кураторкою цього конкурсу. Від червня 2017 року — головна редакторка видавництва «Човен». Джерело: https://nashformat.ua/products/nashi-inshi.-istorii-ukrainskogo-riznomanittya-916047?srsltid=AfmBOor8p5V0Rfo-nW6WIG4sjPbs7f6uYnL6jq4Y2NQYFQr-Inpq2JUW

Український Мультифронтир. Нова схема історії України (неоліт — початок ХХ століття) автор Сергей Громенко, видавництво фабула, 2024 рік видання

Здається самоочевидним, що розташування України на перехресті Заходу, Півдня і Сходу (комплексів культур, релігій, соціально-економічних моделей і політичних режимів) впливає на її минуле, сьогодення і майбутнє. Однак лише на початку ХХ століття українські вчені почали всерйоз цікавитися цим феноменом і, на жаль, до початку ХХІ століття так і не вивчили його ґрунтовно. Натомість саме дослідження Мультифронтиру — «перехрестя погранич» — не лише дозволить глибше зрозуміти українське минуле, але й допоможе краще впоратися із проблемами сьогодення — зокрема, подолати постколоніальні комплекси народу-­жертви, бездержавного або навіть антидержавного народу тощо. З іншого боку, завдяки концепції Мультифронтиру стають зрозумілішими легендарна українська волелюбність та інклюзивність нашої культури.

 

"Зламані крила свободи"

18 травня вшановують пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу, а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

Депортація кримських татар відбулась 18–20 травня 1944 р., що стало одним з найбільших злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни.

Корінних мешканців півострова примусово переселяли на віддалені території – від північного Передуралля до Центральної Азії.

Протягом усього цього часу кримські татари зазнали широкомасштабних репресій з боку радянського режиму. Це стало причиною масових смертей кримських татар, основну частину яких складали люди похилого віку, жінки та діти.

Повернення кримських татар на історичну батьківщину стало можливим лише з 1989 року, завдяки боротьбі та зусиллям кримськотатарського національного руху.

Для України кримськотатарська проблема виявилася певною політичною та соціально-економічною тріадою – репатріація, адаптація та інтеграція кримських татар в український соціокультурний та політичний простір. Українська держава визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі суверенної і незалежної країни.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Що читати, аби дізнатися більше про Крим, історію та культуру кримських татар? Підготували добірку книг від Аліма Алієва — заступника генерального директора Українського інституту, засновника літературного проєкту «Кримський інжир».

 «Кримський інжир. Куреш / Qirim inciri. Küreş», укладачі Алім Алієв, Анастасія Левкова

Збірка кримських текстів, що розкривають культуру цього півострова і розповідають бентежні й захопливі історії про нього. Антологія є результатом четвертого письменницько-перекладацького конкурсу «Кримський інжир / Qırım inciri» (2021–2022) і містить найкращі твори, подані на конкурс, українською та кримськотатарською мовами. 

Ці твори надійшли з різних куточків України та світу, а деякі автори, зокрема перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, громадянський журналіст Сервер Мустафаєв, активіст Асан Ахтем перебувають нині за російськими ґратами через надумані абсурдні звинувачення, справжня мета яких — придушити боротьбу за свою землю та свободу.

Поезія та проза, перекладні тексти дадуть змогу широкому колу читачів більше дізнатися про автентичну культуру Криму, ознайомитися з класиками й сучасниками української та кримськотатарської літератур, відкрити для себе історії минувшини та сучасні реалії життя півострова.

Анастасія Левкова, «За перекопом є земля»

«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура та українська історія.

На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства — з 1990-х – аж до окупації півострова росією у 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.

 «І народився день», збірка творів

Збірка, названа за оповіданням класика кримськотатарської літератури і просвітника Ісмаїла Гаспринського, містить твори одинадцяти кримськотатарських авторів, що належать до різних історичних епох і літературних стилів: від Ісмаїла Гаспринського до сучасних письменників.

Творчість цих письменників нерозривно пов'язана з Батьківщиною, навіть якщо через лиху долю довелося творити далеко від рідного краю. До цієї збірки увійшли твори, що складають «канон» національної літературної спадщини, а їхніх авторів справедливо вважають виразниками традицій і прагнень кримськотатарського народу. 

 Ґульнара Бекірова, «Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення (1941-1991 роки): нарис політичної історії» 

Книгу присвячено найтрагічнішому періодові історії кримськотатарського народу — депортації 1944 року, життю вигнанців на чужині та довгій, важкій і жертовній боротьбі за повернення на батьківщину.

Детальний виклад історії кримськотатарського національного руху, підкріплений розлогим цитуванням самвидавчої преси кримських татар і традиційно прихильних до їхньої боротьби московських правозахисних видань, добіркою документів, що їх авторка віднайшла в кримських, київських та московських архівах, а також доданим до розвідки інтерв’ю з найвідомішим і найшанованішим учасником цього руху, його загальновизнаним лідером, багатолітнім і багаторазовим радянським політв’язнем Мустафою Джемілєвим (він також написав передмову до книжки), виразно показує, що говорити доводиться водночас про два різноспрямованих опори: опір кримських татар злочинній політиці московської влади та опір злочинної влади справедливим вимогам національного руху. Попри перемогу кримських татар і їхнє повернення на батьківщину чверть століття тому, обидва опори тривають. 

Севгіль Мусаєва, Алім Алієв,  «Мустафа Джемілєв. Незламний»

Мустафа Джемілєв є національним лідером кримських татар, символом єднання депортованого народу і повернення його на рідну землю. Він присвятив своє життя боротьбі з системою, величезною репресивною махіною, пройшов радянські тюрми, голодування, залякування — і переміг. Але анексія Криму 2014 року розпочала новий виток випробувань. 

Тепер знаний дисидент, правозахисник, уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу на міжнародному рівні відстоює права своєї батьківщини. Історія його життя — це історія боротьби кримськотатарського народу. «Мустафа Джемілєв. Незламний» — не просто біографічний роман. Це розповідь про Крим та життя Мустафи Джемілєва, які тісно пов'язані одне з одним.

Алім Алієв і Севгіль Мусаєва — українські журналісти кримськотатарського походження. Обоє народилися в Узбекистані. В 1989 року їхні родини змогли повернутися на батьківщину, до Криму. Алім — аналітик і консультант з комунікацій в експертній компанії «Pro.mova». Севгіль — головна редакторка інтернет видання «Українська правда». Cпівзасновники громадської організації «Крим SOS».

 Гюльнара Абдулаєва, «Кримські татари. Від етногенезу до державності»

Книжка «Кримські татари: від етногенезу до державності» – не просто начерк до життя й становлення кримських татар як етносу, це чудова можливість для читачів будь-якого віку довідатися й поміркувати в історичному (а подекуди й політичному) ракурсі про те, ким насправді є кримські татари, кримчаки, караїми, звідки вони взялися і яким чином сформувалися як народ. І чому зараз вони разом з іншими, на жаль, нечисленними етнічними групами змушені боронити свій статус корінного населення півострова, і якою є їхня роль у формуванні сучасної України. 

Детальне дослідження кримського історика Гюльнари Абдулаєвої допоможе відновити багатовікову етнічну історію кримських татар та інших корінних народів Криму, розвіє численні нав’язані міфи, продемонструє національну самобутність, унікальність та цінність етносу кримських татар для людської цивілізації. Книжка для тих, хто хоче знати історію без купюр.

 Андрій Іванець, «Перший Курултай: від кримськотатарських установчих зборів до національного парламенту (1917-1918 pp.)»

Видання знайомить читача з діяльністю Першого Курултаю, який став вищим проявом самоорганізації кримськотатарського народу у процесах революційних трансформацій 1917-1918 pp. Дослідження спирається на широке коло документальних джерел і мемуарів, містить сучасний науковий погляд на один із ключових періодів у багатовіковій історії корінного народу Криму, коли він переживав перехід від стану етносу до стану модерної етнонації. 

У книжці розкрито процес розгортання та виходу у 1917 р. національного руху на новий щабель розвитку, початок, перебіг і результати Кримськотатарської революції, вищим проявом якої було скликання національних установчих зборів — Курултаю.

15 травня відзначають тепле й душевне свято – Міжнародний День сім’ї. 

Це особливий день, коли хочеться ще раз сказати "дякую" своїм рідним за любов, підтримку й турботу. 

Довгий час день сім’ї Україна відзначала 8 липня, але цього року дата святкування змінилася.

У 2023 році в Україні відзначали два сімейні свята:

• 15 травня – Міжнародний день сім’ї;
• 8 липня – український День сім’ї (День родини).

28 липня 2023 року указом президента України №455/2023 замість Дня сім’ї 8 липня був встановлений День сім’ї 15 травня – тобто, в один день із Міжнародним днем сім’ї.

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини – ось мірило розвитку і прогресу країни. 

Справжня цінність в житті – це рідні та близькі люди. Сім’я – найдорожче, що є в житті. Особливо її цінність відчуваєш зараз, у нелегкий воєнний час. У День сім’ї традиційно відбуваються просвітницькі та святкові заходи – тематичні конференції, благодійні акції, концерти. У Міжнародного дня сім’ї щороку змінюється тема свята – наприклад, проблеми бідних сімей, культура здорового життя в сім’ї, виховання дітей, сімейні традиції тощо.

Але головне завдання цього дня – приділити увагу дорогим серцю людям. Влаштуйте у свято сімейний обід або вечерю, вирушайте разом на пікнік, згадайте всі разом своє генеалогічне дерево. А якщо немає можливості зустрітися з рідними, то постарайтеся зателефонувати їм і сказати “Люблю” і “Спасибі” за все світле і хороше, що вони подарували нам.

Вітаємо з Днем сім’ї та бажаємо взаєморозуміння, щастя, нехай сім’я завжди буде міцною скелею, захистом від негараздів і розрадою в неприємностях. Любові, краси, доброго майбутнього, достатку і спільного розвитку!

  

"В кожної дитини матінька єдина" веб- привітання

Пишно травень заквітчає дні
У духмяну купіль жасминову.
Люба мамо, посміхнись мені,
Я спішу до тебе на розмову.

Чуєш, мамо, ти одна з усіх
Вмієш так голубити й любити.
Найдорожчий той земний поріг,
Де ти вчила, як на світі жити.

В мамин День хай буде тільки сміх,
Оберемки квітів пелехатих.
А твій кіт на припічку приліг,
Теж прийшов погрітися до хати.

Бо нема миліше на землі,
Як дивитись в твої мудрі очі.
В них пливуть думки, мов кораблі,
Щастя дітям і добро пророчать.

На землі багато є скарбів
І багатств, аршинами не міряних,
Дві іскринки між ласкавих брів —
То до мами путь моя омріяна.

Травень наколисує мотив,
Мамин День постукав тихо в шибку,
Серед всіх земних і справжніх див
Мамина любов, як хліба скибка!

© https://pozdravok.com/pozdravleniya/prazdniki/den-materi-ukrainy/na-ukrainskom/3.htm

    День матері — це святковий день, присвячений матерям та материнству. В Україні щорічно свято відзначають у другу неділю травня. Це день, коли варто провести час із мамою та подякувати їй за все. Chas News розповідає про історію та традиції свята, яке пов'язано з найріднішою та найважливішою людиною у житті кожного з нас. 

День матері в Україні офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня. У 2024 році День матері в Україні припадає на неділю, 12 травня. В деяких країнах світу його можуть відзначати 13 травня.

Історія свята сягає корінням у початок 20 століття. У 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.

Її старання увінчалися успіхом — у 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це — свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама — найголовніша людина для своїх дітей.

В Україні День матері відзначають з 1999 року з того часу, як президент Кучма підписав відповідний указ. 

Але насправді, українці цей день святкували і раніше. Наприклад, українська діаспора у Канаді ще в початку 20-го століття (у 1928 році) почала вітати матерів. А на наступний рік така ініціатива докотилася і до західної України.

У Львові у другу неділю травня організовували спеціальні зустрічі матерів і концерти для них. Тут цим займалася редактор тижневика «Жіноча Доля» Олена Кисілевська.

Пізніше, за сприяння «Союзу українок» з Канади, вплинула на поширення цього свята по всій території західної України.

Потім за радянської влади, свято категорично заборонили. Це тривало до 1999 року.

У часи Київської Русі і козаків це свято мало релігійний характер і називалось місяць пречистої Діви Марії.

Як святкують День матері в Україні: традиції та звичаї

День матері в Україні — це святковий день, коли діти та дорослі вітають своїх матерів та дарують їм подарунки, квіти, листівки та інші приємні сюрпризи. 

Ось деякі звичаї та традиції, які є поширеними в Україні під час святкування Дня матері:

• В цей день діти зазвичай готують сюрпризи своїм матерям, такі як листівки, квіти, подарунки, а також готують смачні страви та десерти для святкового обіду.
• Багато сімей святкують цей день відвідуючи мам та бабусь, пригощаючи їх смачним обідом та даруючи подарунки.
• До війни, у деяких містах України, зокрема в Києві, Львові та Одесі, проводили різноманітні святкові заходи, концерти та фестивалі з нагоди Дня матері.
• Багато магазинів, ресторанів та інших закладів пропонують спеціальні знижки та акції на святковий день, щоб допомогти дітям та дорослим вибрати ідеальний подарунок для своїх матерів.
• Також у цей день зазвичай збираються всі члени сім'ї, щоб провести час разом, приготувати смачну їжу та насолодитися спілкуванням один з одним.

Мама! Найдорожче слово в світі
Де б не був ти, що б ти не робив.
Назавжди вона твій шлях освітить
Ніжним серцем відданим тобі!
І сняться часто зорі голубі
І мама на порозі біля хати.
За все, що маю, мамо, дякую тобі!
За все, що маю і що буду мати!

 

Веб-круїз "Мальовничі куточки Европи"

День Європи — свято, що відзначається 5 травня Радою Європи та 9 травня Європейським Союзом, а також офіційно в Україні щорічно у третю суботу травня з 2003 року.

Перше визнання Дня Європи відбулось у Раді Європи в 1964 році. Пізніше Європейський Союз почав відзначати свій власний Європейський день на відзначення декларації Шумана 1950 року, внаслідок чого деякі називають її «Днем Шумана». День Європи, разом з єдиною валютою (євро), прапором і гімном, є символом ЄС як політичної сили.

Історія свята

Рада Європи святкувала однойменне свято у день свого заснування 5 травня 1949 р. до 1964 р.

Європейський Союз затвердив 9 травня як День Європи на саміті в Мілані 1985 р., вирішивши увічнити день проголошення Декларації Шумана. У декларації пропонувалося об'єднання французької та західнонімецької вугільної та металургійної промисловості, що призвело до створення Європейського співтовариства з вугілля та сталі, першого Європейського співтовариства, створеного в 1952 році. Також 9 травня вважається Днем народження Європейського Союзу.

Європейська Комісія розпочала «плот культурних іконок» у 1985 році у відповідь на доповідь спеціальної комісії «За народну Європу» під головуванням П'єтро Адонніно. Його метою було сприяти європейській інтеграції шляхом сприяння загальноєвропейській ідентичності серед населення країн-членів ЄК. 29 червня 1985 року в Мілані Європейська рада прийняла «День Європи» разом із прапором Європи та іншими пунктами.

Після заснування Європейського Союзу в 1993 році дотримання Дня Європи національними та регіональними органами влади значно зросло. Зокрема, Німеччина вийшла за межі святкування лише цього дня, починаючи з 1995 року, продовживши дотримання цілого «Тижня Європи» (Europawoche [de]), зосередженого на 9 травня. У Польщі Фундація Шумана, польська організація, яка виступає за європейську інтеграцію, створена в 1991 році, вперше організувала свій Варшавський парад Шумана в день Європи 1999 року, в той час виступаючи за вступ Польщі до ЄС. Про дотримання 9 травня як «Дня Європи» повідомлялося по всій Європі станом на 2008 рік. У 2019 році 9 травня став офіційним державним святом у Люксембурзі щороку, відзначаючи День Європи. Вибір ЄС щодо дати заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, а не самого ЄС, пов'язаний з розповіддю Шумана, в якій стимулювання економічного зростання та зміцненням миру між Францією та Німеччиною, подається як передчуття «покликання Європейського Союзу, який буде головною інституційною базою для значно подальшої європейської інтеграції пізніших десятиліть».

Європейська Конституція юридично закріпила б усі європейські символи в договорах про ЄС, однак договір не був ратифікований у 2005 році, а використання продовжуватиметься лише нині фактично. Заміна Конституції, Лісабонський договір, містить декларацію шістнадцяти членів, що підтримують символи. Європейський Парламент «офіційно визнав» День Європи у жовтні 2008 року.

 

"Уклін живим - полеглим слава" виставка - пам`ять

Червоні маки зацвіли повсюди…

О! Як же їх багато на Землі…

Печаль і туга заповзає в груди,

Хоч дні уже у сонечку й теплі…

Ці маки про бої нам нагадали

Й гарячу кров, що люди пролили…

За нашу волю тут вони стояли,

І зовсім мало в світі прожили.

Та йшли у бій, щоб волю відстояти

І Україну рідну у бою.

Це наші діти, дорогі солдати

Ішли у бій за мир і за сім’ю.

Це їхня кров тут маками розквітла,

Це їхній подвиг чарами цвіте.

Тут воїни добра, любові, світла

Лягли в полях … Тож пам’ятай про те.

Червоні маки всюди зарясніли

О! Як же рясно квіти зацвіли…

Щоб ми жили, сміялися, любили,

Герої наші в небо відійшли.

Сьогодні, 8 травня, Україна відзначає День пам'яті та примирення – вшановує пам'ять мільйонів людей, які загинули під час Другої світової війни.

Друга світова війна тривала з 1939 по 1945 рік, була одним із найкривавіших та найбільших збройних конфліктів в історії людства. Участь у ній брали понад 60 держав. Бойовими діями були охоплені Європа та Східна Азія, Африка й Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Україна була одним з основних полів битв Другої світової війни, і простором, де тоталітарні режими – нацистський і радянський – вчиняли масові злочини

Пропонуємо до вашої уваги книжкову викладку

"На заходному фронті без змін" Ремарк М., видавництво "Клуб сімейного дозвілля", 2023 рік видання

В основу роману покладено реальні спогади автора про Першу світову війну. Коли Ремарку виповнилося вісімнадцять, його мобілізували до війська, а через рік перекинули на Західний фронт. Головний герой роману — молодий солдат Пауль Боймер — так само потрапляє в пекло війни. Те, що він бачить, не схоже на героїчні історії й оповідки. Реалії війни — це кров і бруд, крики і смерть, ницість і мужність, виживання на межі людських можливостей. По завершенню війни Пауль та його фронтові товариші не вписуються в життя мирних міст. Вони — «втрачене покоління», змужнілі підлітки, яких назавжди змінила війна…

“Ця книжка — не викриття і не сповідь. Це лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів…”

«Україна в огні» – це історія полум'я, що охопило родину Запорожців та всю Україну, змусивши відправитись боронити рідну землю на фронт. “Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну". Кіноповість Олександра Довженка насичена подіями та яскравими описами тогочасних страждань та віроломних подій війни, що випали на долю мешканців села Тополівка.  Поетичність мови та гіркоту сюжету автор поєднав у майстерну розповідь про людську гідність та важкі випробування, яка вже стала класикою для декількох поколінь читачів

Видатні українські історики розвінчують міфи радянської пропаганди! Чи правда, що пакт Молотова–Ріббентропа був вимушеним кроком для СРСР? Чи завжди Радянський Союз був непримиренним противником нацистів? Чи правда, що українські націоналісти масово винищували євреїв під час війни, особливо у Львові та Бабиному Яру? Сталін узгоджував військові дії з Гітлером? Бандера був агентом спецслужб нацистів? Кримські татари масово дезертирували на початку війни? На ці теми ще 30 років тому боялися говорити навіть із рідними