Короткі та маловідомі факти з біографії драматурга
- Справжнє ім'я – Іван Карпович Тобілевич. А для свого псевдоніма – Іван Карпенко-Карий, він використав ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого – герой п'єси Тараса Шевченка "Назар Стодоля".
- Він мав двох братів і сестру: Микола Садовський, Панас Саксаганський і Марія Садовська-Баріолітті. Цікаво, що всі вони були корифеями українського театру.
- У 14 році Іван Тобілевич служив секретарем поліції в Єлисаветграді. Але атмосфера чиновництва йому не подобалась, тому він втік додому. Пройшов пішки 50 верст (близько 53 кілометрів).
- У 1883 році в першому номері журналу "Рада" друком виходить його повість "Новобранець". Але далі він спеціалізувався на драматургії.Іван Карпенко-Карий писав п'єсу тільки тоді, коли повністю "виносив" її в голові. А коли вже сідав писати, це було здебільшого вночі, то писав, не помічаючи нічого навколо.Найвищого рівня Іван Тобілевич досяг у жанрі комедії, саме сатира стала творчою стихією митця.
Екранізовані п'єси Івана Карпенка-Карого
- "Мартин Боруля" була екранізована у 1953 році. У фільмі розповідається про простого селянина Мартина Борулю, який вирішив здобути собі дворянський чин. Але в гонитві за фальшивими цінностями, він втрачає все.
- Фільм "Наймичка" був знятий на Кіностудії Довженка. У прокат в УРСР він вийшов у січні 1964 року. Молода дівчина, яку обманув заїжджий улан, підкидає позашлюбного сина в чужу родину.
Іван Франко, описуючи творчість Івана Карпенка-Карого, зазначає, що він у своїх драмах розбирає насущні потреби та духовні інтереси українського села. А цензурна заборона, через яку письменник обертався виключно в селянській сфері, змусила його заглибитись в душу народу.
Цензурна заборона … була для Івана Карповича принукою до заглиблення в душу народу, до зусильної обсервації найрізніших сторін народного життя, розкривала перед ним щораз інші, щораз ширші перспективи того життя і надавала кожній його драмі більший, пекучий інтерес.
Драматична творчість Карпенка-Карого – це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового часу.Думки Івана Тобілевича про театр
- "Не кожен художник – художник, не кожен письменник – письменник, не кожен лікар – лікар: скрізь потрібен талант! Це перше всього", – з п'єси "Суєта".
- "З театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони – позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! (…) В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам’яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, в пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу!" – з п'єси "Суєта".
Карпенко-Карий І. Хазяїн: драматичні твори. – Харків: Фоліо, 2006. – 317 с. – (Українська класика).
Багато хто не любить читати п’єси, дратується від тексту, розписаного за дійовими особами. А мені подобається і особливо з класичного репертуару. В п’єсах немає нудних розповідей, незрозумілих мудрувань, багато дії, вільний простір для уяви стосовно зовнішності персонажів, місця події. А драматурги-класики – дуже мудрі, показують життєві ситуації, які поза часом, кордонами, національною ознакою. Тому, напевне, твори Шекспіра, Ануйя, Островського, Шварца сучасні завжди.
Є ким пишатися й українській літературі! Це – Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), драматург, один із фундаторів українського театру, «справжній «хіт-мейкер», як зауважує відомий театрознавець Олег Вергеліс. Найкращі його п’єси «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Безталанна» (всі вони увійшли до рекомендованої книги) витримують сотні, тисячі показів. Одна з найзагадковіших історій у творчому спадку драматурга – драма «Безталанна». Відомо, що популярна п’єса з’явилася завдяки захопленню автора акторським талантом музи української сцени – Марії Заньковецької, і саме їй була присвячена Уже понад сто років вона є прикладом, взірцем української мелодрами. Любовний трикутник, пристрасть, клубок почуттів, містична Україна – все знайдете, перечитавши п’єсу. А ще… матимете нагоду «почути» соковиту добірну українську мову.
Основні видання І. Карпенка-Карого
Карпенко-Карий І. (Тобілевич) П’єси / І. Карпенко-Карий (Тобілевич). – Київ: Держ. вид-во худ. літ., 1949. – 380 с.
Карпенко-Карий І. П’єси. Мартин Боруля. Сто тисяч. Хазяїн / І. Карпенко-Карий. – Київ: Мистецтво, 1982. – 207 с. – (Серія «Шкільна б-ка»).
Карпенко-Карий І. Хазяїн: Драматичні твори / І. Карпенко-Карий. – Харків: Фоліо, 2006. – 317 с. – (Серія «Українська класика»).
Карпенко-Карий І. Хазяїн: комедія в 4-х діях / І. Карпенко-Карий. – Київ: Дніпро, 1978. – 149 с.: іл.
Карпенко-Карий І. (І. К. Тобілевич) Твори в 3-ох т. Т. 1.: Драматичні твори / І. Карпенко-Карий. – Київ: Дніпро, 1985. – 439 с.
Карпенко-Карий І. (І. К. Тобілевич) Твори в 3-ох т. Т. 2.: Драматичні твори / І. Карпенко-Карий. – Київ: Дніпро, 1985. – 351 с.
Карпенко-Карий І. (І. К. Тобілевич) Твори в 3-ох т. Т. 3.: Драматичні твори. Статті. Листи / І. Карпенко-Карий. – Київ: Дніпро, 1985. – 373 с.
Твори в збірниках
Карпенко-Карий І. Сто тисяч. Хазяїн. Сава Чалий / І. Карпенко-Карий // Антологія української драматургії. – Київ, 2005. – С. 46-221.
Карпенко-Карий І. Сто тисяч. Хазяїн. Сава Чалий / І. Карпенко-Карий // Українська драматургія ХІХ-ХХ століть. – Київ, 2006. – С. 64-220.
Карпенко-Карий І. Сто тисяч / І. Карпенко-Карий // Українська класична драматургія. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 95-146.
Немає коментарів:
Дописати коментар